Від благодійних ярмарків до власного хабу: як молодь Слов’янська за рік власними руками будувала “Мрію”
Рік тому “Слов’янські відомості” розповідали про перші кроки активної молоді нашого міста: тоді підлітки організували благодійний ярмарок, щоб назбирати перші кошти на ремонт власного майданчика для розвитку. Сьогодні, попри всі виклики війни, ця ініціатива вийшла на фінішну пряму. Занедбана будівля перетворилася на сучасний молодіжний хаб.
Про те, як ідея стала реальністю за рекордні терміни, розповіла голова молодіжної ради та активістка Олена Огороднікова.
Історія, що почалася зі смаколиків та руїн
Шлях до власного простору на базі БФ “Слов’янська Мрія” розпочався 14 січня минулого року, коли було підписано договір оренди приміщення. Стан об’єкта на той момент був катастрофічним: будівля стояла розграбованою, а колишні орендарі вирізали все під корінь — не залишилося навіть дротів, щоб вкрутити лампочку.
Щоб вдихнути життя у ці стіни, підлітки провели дві великі благодійні акції, де самі робили прикраси та пекли смаколики. Гроші, зібрані завдяки небайдужим слов’янцям, повністю пустили на відновлення приміщення.
Особиста підтримка Марка Родарі
Важливим етапом у житті простору став візит великого друга нашого міста — італійського клоуна Марка Родарі, онука славетного письменника Джанні Родарі. Марко особисто приїжджав до Слов’янська, щоб побачити все на власні очі. Його настільки вразили місцеві підлітки та їхня жага до активного життя попри близькість фронту, що він вирішив допомагати на постійній основі.
Благодійник не просто надав фінансову допомогу, а став справжнім опікуном проєкту. Він регулярно відвідував фонд, спілкувався з дітьми та зараз відстежує кожен етап відновлення. Саме завдяки його системній підтримці вдалося відновити дві ключові локації: бібліотеку та музичну кімнату. Щоразу, коли Марко бачить результати праці дітей, він знімає відео для італійської аудиторії, розповідаючи про незламну молодь нашого міста.
“Ядрена фіолетова” та стіни, вибиті власноруч
Проте головний секрет успіху — це нестримне бажання та фізична праця самих підлітків. Протягом року група з 17 активістів віком від 13 до 17 років приходила сюди двічі на тиждень. Вони опанували професії будівельників, малярів та дизайнерів.
Найбільшою гордістю команда вважає спортивну кімнату. Олена Огороднікова згадує, як виснажливо тривав процес:
“Ми спочатку там шпалери обдирали, потім самі шпаклювали — вся молодь у мене тепер вміє це робити. Зачухували, затирали стіни, самі підбирали колір. Спершу вирішили, що нам потрібен зелений. Зробили, але зрозуміли, що щось не те. Тоді додали інший колір у водоемульсійну фарбу і зробили все заново. Тепер у нас вона така ядрена фіолетова! Це наша найбільша кімната, якою ми пишаємось, бо зробили її самі “від і до”. А у конференц-залі ми навіть стіну вибивали, самі цеглу тягали“.
Фінальний ривок: від “БУРу” до сучасних технологій
У грудні до відновлення долучилася програма “БУР” (“Будуємо Україну Разом”). Завдяки гранту в 600 доларів на будматеріали, молодь за рекордні шість годин інтенсивної роботи поклеїла вінілові шпалери у величезному коридорі. Поки дівчата шкурили та ґрунтували стіни, хлопці розбивали стару підлогу під плитку.
Простір стає дедалі технологічнішим. Зокрема:
- Спортивна зала: вже облаштована гумовою підлогою, має велосипед, штанги, гірі та турніки;
- Музична кімната: наразі тут стоїть піаніно, але хлопці мріють про сучасну апаратуру для репетицій;
- Конференц-зал: за підтримки DRC (Данська рада у справах біженців) сюди закуповують меблі та проєктор;
- Кава-зона: волонтери зі Львова допомагають з облаштуванням кухні, а фірмові чашки з логотипом “Molod’ Lab” підлітки виготовлять самі на власному сублімаційному принтері.
У вересні молодіжний навіть відвідав мер міста, для якого молодь провела повноцінну екскурсію ще незавершеним об’єктом.
Вечорниці як генеральна репетиція
Офіційне відкриття хабу заплановане на другу половину січня. Проте життя в центрі вже вирує: на вихідних тут готуватимуть традиційні українські вечорниці. Дівчата будуть ліпити вареники “з секретами”, ворожити на чоботях та проводити конкурси для хлопців.
“Вони настільки мотивовані тим результатом, якого досягли, що кажуть: “Ми хочемо тут жити. Це надихнуло дівчат навіть піти до Молодіжної ради, щоб будувати в Слов’янську щось нове і далі”, — підсумовує Олена Огороднікова.
Попри війну, яку розпочала росія, та постійні загрози, молодь Слов’янська довела: від бажання та ярмарку зі смаколиками до сучасного хабу — лише один рік щирої праці та незламної віри у своє місто.
