Від кераміки до зоопарку: мешканка Слов’янська відкрила для себе нове життя у Луцьку
Нові виклики – нові навички. Саме така доля спонукала мешканку Слов’янська, яка вимушена була повністю змінити своє життя через війну. Родина не стала ризикувати життям і вирішила евакуюватися у більш безпечний регіон 2 місяці тому. Так мама, донька та онучка опинились у Луцьку.
Раніше 52-річна Тетяна Науменко вже мала невеликий досвід евакуації, коли місто було окуповано у 2014 році. Але тоді все було інакше… Місто швидко звільнили й родина повернулася додому. Окрім того, ще й виїжджали недалечко.
Цього разу теж була надія, що все закінчиться досить швидко. Але час минав і щодалі ставало більш зрозуміло те, що це надовго. Лінія фронту наближалась, почалися обстріли міста. Вже були руйнування будинків та загиблі люди. Вирішили більше не дражнити долю.
У планах не було роботи в зоопарку, але…
У Луцьку Тетяна не була жодного разу. Але їхала не «в нікуди» – з минулої осені тут жив син, який проходив строкову службу та вирішив залишиться у військовій справі й продовжити кар’єру.
Сидіти «на шиї» сина не хотілось, тож жінка пішла до місцевого Центру зайнятості. Там, з огляду на її досвід роботи та фах (працювала у керамічному цеху), змогли запропонувати лише 3 варіанти роботи: на пошті, паперовій фабриці та… у зоопарку.
Тетяна думала недовго – обрала зоопарк. Хоч не мала досвіду саме в такій діяльності, але тварин любила. Сьогодні серед підопічних у неї мавпи, носухи, лемури, єноти та інші тварини.
«В мої обов’язки входить годувати тварин, прибирати за ними, озеленювати вольєри», – розповідає вона.
Насправді пройти десь навчання з догляду просто неможливо. Цьому в Україні не вчать. Головне у роботі – любов до тварин та готовність здобувати знання на практиці.
Саме через це спочатку потрібно було пройти стажування, щоб самій зрозуміти, чи підходить така робота, та навчитися розуміти своїх підопічних. Вони, своєю чергою, також мають відчути нову «господиню».
Насамперед Тетяна вивчала інформацію про звички та особливості характеру тварин. Потім дізнавалась про їхній раціон. А далі вже вчилася стежити за ними, декорувати клітки, спостерігати за змінами в апетиті та настрої, щоб своєчасно помітити якісь можливі негаразди зі здоров’ям.
Сьогодні Тетяна радіє тому, що не чує звуків обстрілів та спить у тиші. Їй подобається робота, хоч раніше й думки не було про те, що поїде з рідного міста, ще й буде доглядати тварин. Окрім того, разом із нею в зоопарку працюють ще двоє переселенців з Донеччини, тож вони не нудьгують. Навпаки, завжди підтримують один одного.
Єдине, чого хоче Тетяна та її родина – щоб скоріше закінчилася війна і вони змогли все ж таки повернутися до рідного Слов’янська. А поки… чекають на перемогу і планують залишатися в Луцьку.
До речі, якщо хтось зі слов’янців також евакуювався на Волинь і шукає роботу, можна зателефонувати щодо працевлаштування до Волинського обласного центру зайнятості за номерами: (0332) 72 52 40; (066) 353 74 95; (068) 063 42 15. Станом на сьогодні там понад 600 вакансій.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
