Від солі до сталі: як Слов'янський вокзал став серцем і воротами Донбасу

Слов'янськ — це історія, що пахне солоною ропою, озерами та соснами курорту Але його сучасна доля нерозривно пов'язана із запахом вугілля та гуркотом поїздів. Коли у 1868–1869 роках до міста прийшла залізниця, саме вокзал Станції Слов'янськ став точкою відліку нового життя, що відлунювало по всьому Донбасу.

Фото: Facebook/ Etnografo Donetz

"Слов'янські відомості" розповідають історію появи місцевого вокзалу та його значення у минулому та сьогоденні.

Народження Ново-Слов'янська

До середини XIX століття Слов'янськ жив розміреним ритмом солеварів. Аж тут, за шість верст від міського шуму, виникає новий, нечуваний для цих місць центр — залізнична станція. Навколо вокзалу миттєво з'явилися депо, майстерні, кузня. Люди, які працювали з паровозами, інженери, торговці — всі вони оселилися тут. Так виросло залізничне селище, яке назвали Ново-Слов'янськ. Воно довго існувало своїм власним життям, відокремленим від старих міських кварталів, і жило за графіком поїздів, а не за дзвоном на солених озерах. З часом селище злилося з власне Слов'янськом і ця назва забулася, а вокзал став місцем, куди сходилися долі. Через нього вже тоді йшли перші пасажирські поїзди, що зв'язували Слов'янськ із різними містами та регіонами.

Слов'янська сіль, яку видобували, випарюючи  з розсолу із солоних озер, була візитівкою міста століттями, а тепер вона могла подорожувати по всій імперії. Тож справжній розквіт настав, коли вокзал перетворився на головну економічну артерію. Від самого початку Станція Слов'янськ була життєво необхідна для місцевої промисловості. Місто, відоме видобутком солі з XVII століття, отримав можливість масштабувати свою торгівлю. Через вокзал і прилеглі станції щороку відправляли тисячі вагонів солі, а також флюси та хлібні вантажі. Цікаво, що торгівля була настільки деталізованою і персоналізованою, що вантажообіг солі відображав усю палітру місцевого суспільства — у 1899 році свої вагони солі зі станції відправляли і великі товариства солезаводчиків, і приватні торгівці. Натомість до Слов'янська прибували тисячі вагонів вугілля, нафтопродуктів та деревини, без яких не могли працювати місцеві заводи. Тож залізниця стала золотим ключем для місцевих підприємців.

Стратегічна роль і пасажирський центр

Стратегічне значення вокзалу зросло у 1908–1911 роках, коли він став пунктом примикання приватної Північно-Донецької залізниці й лінійна станція перетворилася на вузлову. Слов'янськ розглядався як "північно-західний кут" залізниць Донецького басейну, що мав забезпечити найкоротший шлях, наприклад, до Балтійського узбережжя. Через вокзал курсували поїзди із безпересадковими вагонами, що зв'язували Харків, Ростов, Маріуполь із далекими містами: Москвою, Санкт-Петербургом, Тбілісі та Баку.

Вокзал став не лише торговельною артерією, а й точкою пасажирського сполучення. Його роль залишалася вирішальною навіть у найскладніші часи, зокрема під час окупації німецькими військами у 1942–1943 роках. Тоді залізнична мережа використовувалася для військових потреб, а після 1943 року сполучення відновлювали майже з нуля. Вже у 50-х роках вокзал повернув собі статус великого транзитного центру, приймаючи швидкі поїзди з Ленінграда, Мінська, Єревана, Сухумі.

Незмінний свідок епох та історії. Був. Є. Має бути

Сьогодні, у часи війни, що триває вже понад 11 років, Слов'янський вокзал  є не просто частина інфраструктури, а й символом стійкості міста. Він пережив усі катаклізми, включаючи події 2014 року, і продовжує приймати поїзди під час повномасштабної війни. Він зустрічає та проводжає, дивиться навздогін та чекає у зворотному напрямку. Ніби живий, він залишається незмінними залізними воротами, що продовжують з'єднувати людей і вантажі. Слов'янський вокзал був, є та буде надійним свідком і серцем усіх епох нашої Донеччини та країни в цілому.

Фото: Facebook/ Etnografo Donetz

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі