Вік щастя: як переселенка зі Слов’янська навчає кропивничан не жити минулим (ФОТО)
«Наступне тату зроблю патріотичним – не через моду, а через почуття», – каже Наталія Бондаренко і згадує, як її першому татуюванню здивувалась онука.
Наталії, яка займається підтримкою людей старшого віку, довелося двічі виїжджати зі Слов’янська – у 2014 та 2022 роках. Наразі вона перебуває у Кропивницькому і попри біль за рідну Донеччину, продовжує вчити людей любові до себе і до близьких, жити не минулим, а сьогоденням.
Серце болить за Донеччину
Наталія розповіла, що вона не шкодує за власною квартирою чи майном: каже, що серце болить за всю Донеччину:
«Я стільки душі і серця вклала у Донеччину, і мені боляче від того, що мій край засипаний мінами, загарбники нищать унікальну природу, гинуть люди… Та яка там квартира, серце не за те болить!» – поділилася вона з «Гречкою».
Вперше покинути рідний край через окупантів довелося у 2014 році. Під час самого вторгнення російських сил у Слов’янськ вона якраз разом з дітьми була у Варшаві. В неї був зворотній квиток додому, і хоч діти вмовляли її залишитися ще, та вона приїхала до Слов’янська наприкінці квітня 2014 року.
«В мене була така самовпевненість, що ось я приїду – і все вирішиться. Та мене зустрів жах: лише на моїй вулиці було три російських блокпости, по вулиці ходили кремезні силовики. Перші постріли, перші вбивства… То я зібрала торбу та поїхала назад, у Польщу», – розповіла вона.
До Слов’янська Наталія повернулася разом з дітьми вже після його звільнення українськими військами.
Коли російські загарбники знов наступили у лютому 2022 року, Наталія Бондаренко та її рідні також були у Слов’янську. Тоді вирішили: донька з онукою виїхали до Львова, зять – у Харків волонтерити, а Наталія – на допомогу зятеві.
«Всі їдуть з Харкова, а я – у Харків. Зять досі там волонтерить. Уявляєте: танки стоять, а я пру на бусику! Потім виїжджала у Дніпро, звідти везла гуманітарку для тероборони у Слов’янськ. У квітні виїхала вже у Кропивницький», – пояснила громадська діячка.
До цього Наталія була у Кропивницькому один раз під час тренінгу, де познайомилася з нині директоркою місцевого Гончаренко центру Вікторію Талашкевич. Цього разу вона приїхала сюди на її запрошення.
«До цього я була тут шість днів і майже не бачила міста. Зараз я знайшла житло, під час втілення проєктів знайомлюся з кропивничанами та людьми з інших областей, які приїхали сюди через війну. Місто відкрилося мені по-новому і воно мені до душі», – поділилася засновниця «Віку щастя».
«Вчу людей жити своїм життям, а не минулим»
У 2017 вона заснувала громадську організацію «Вік щастя», щоб підтримувати людей старшого віку, долучати їх до активної участі у суспільному житті і вчитися любити і дбати про себе.
Як пояснила Наталія Бондаренко, людина перші 20 років життя живе своїм майбутнім і працює на нього: здобуває освіту, шукає себе і мріє про майбутню кар’єру, про родину. У людей віком від приблизно 50 років часто буває так, що плани на майбутнє вже не складаються, на собі ставиться хрест і життя продовжується «заради дітей, онуків», а не заради себе.
«Але ж вчитися новому, робити щось цікаве можна і треба в будь-якому віці. Тим паче, що діти в цьому віці вже дорослі, пора присвятити увагу собі, потурбуватися про своє щастя. Тому така назва організації», – пояснила вона.
Зізнається, що її після повномасштабного вторгнення запрошували в Румунію, там і роботу для неї підшукали. Проте їхати з України вона відмовилася.
Наталія приїхала у Кропивницький 18 квітня, а вже зараз має три великих проєкти і декілька семінарів і серій майстер-класів, більшість з яких втілює за підтримки Гончаренко центру. Так, для людей віком від 40-50 років у місті проводять заняття з безпеки у соцмережах, юридичні консультації, школа з медіаосвіти двічі на тиждень, східні танці і пілатес, навчання скетчингу, група психологічної підтримки, екскурсії містом та багато іншого – корисного та цікавого.
Щодо великих грантових проєктів, то минулого тижня у Кропивницькому команда «Віку щастя» зібрала представників громадських організацій з Львова, Івано-Франківська, Дніпра і Одеси, щоб освоїти доступ до правового захисту для людей старшого віку. Це була нагода зустрітися і самій команді організації: так вони вперше після повномасштабного вторгнення зібралися повним складом на декілька днів саме у Кропивницькому. Через загарбницьку війну жінкам з ГО «Вік щастя» довелося виїхати зі Слов’янська у різні області України, а одній з них – до Польщі.
У Кропивницькому до активностей і тренінгів «Віку щастя» долучаються і місцеві мешканці, і вимушені переселенці.
«Старшим людям важче знаходити собі друзів і нових знайомих, з якими були б спільні інтереси. Тож ми не лише вчимося не відставати від сучасного ритму життя, а й знаходимо нових друзів. Це чудово! Це особливо важливо вимушеним переселенцям – реінтегруватися у суспільство, щоб бути продуктивними і не відчувати себе чужинцями», – додала Наталія Бондаренко.
Знайти всі анонси організації «Вік щастя» можна на фейсбук-сторінці.
Вийти з чотирьох стін скандинавською ходою
Вже років десять Наталія займається скандинавською ходою: зізнається, що спочатку у Слов’янську деякі жартували, адже вона з перших, хто ходила зранку зі спеціальними палицями.
«Навіть не порахую, скільки разів я чула жарт щодо того, де ж я лижі загубила – і кожен же думав, що є оригінальним», – сміється Наталя. З часом вона отримала фінансову підтримку, завдяки чому змогла закупити пару десятків палиць, і цим видом спорту, який не має вікових обмежень, займалися вже цілою групою.
У Кропивницькому громадська діячка улюбленої справи не покинула: двічі на тиждень зранку чоловіки і жінки зранку ходять зі спеціальними палицями у Ковалівському парку. Долучитися може будь-хто.
Перед і після тренуванням, де кожен рухається у зручному темпі і сам обирає навантаження, Наталія проводить розминку з елементами медитації. Як пояснила жінка, так вона дає людям «заземлитись», відчувати своє тіло тут і зараз, що особливо важливо під час тривог війни. Також вчить дослухатися до себе, внутрішнього голосу, зважати на свої бажання.
«Люди не тільки вириваються з чотирьох стін, рухаються. Бачите: вони йдуть додому чи кудись гуляти у місто вже невеликими групами: мене це дуже тішить. Люди відкриваються, вчяться любити себе, спілкуватися, знаходять друзів», – розповідає Наталя після чергової вранішньої прогулянки.
В неї часто запитують, чи планує вона після перемоги України повернутися у рідний край та чи не означає це, що започатковані у Кропивницькому проєкти зійдуть тоді нанівець. Та пані Наталія заспокоює: з такими активними людьми «Вік щастя» у Кропивницькому буде жити і діяти й надалі, навіть після її повернення до Слов’янська після перемоги.
«Я навіть в Кропивницький коли їхала, то думала – це ж добре, звідси недалеко потім повертатися», – зізнається вона.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
