Віталій Киркач: Я не міг піти на фронт, але й залишатися осторонь також не міг
Рейтинг користувача: 4 / 5
Віталій Киркач все життя прожив у Слов’янську. Працював науковим співробітником дорадянського періоду у краєзнавчому музеї, займався збором археологічних матеріалів, починаючи від доби палеоліту та закінчуючи XIX ст. Проводив виставки за різними періодами археології, вів наукову діяльність, проводив екскурсії для містян та гостей міста.
Повномасштабна війна змусила Віталія повністю змінити своє життя. На фронт піти не зміг, бо має інвалідність. Однак і сидіти на місці не хотів – одразу почав займатися волонтерською діяльністю.
«На той момент у мене було десь 6 тисяч доларів. Збирав, щоб викупити квартиру, яку орендував у власника. У нас вже була домовленість і він навіть погодився продати її за 7 тисяч. Аж раптом… 24 лютого 2022 року», – розповідає Віталій.
Гроші були витрачені на те, щоб забезпечити бійців Слов’янської ТрО. Купував форму, засоби індивідуального захисту (бронежилети, налокітники та наколінники, тактичні рукавиці), турнікети. Після цього бійці просили вже БАФи та балаклави, через місяць – засоби захисту від вітру та морозів, сушарки для ніг та ковдри з фольги, а потім металеви скоби для укріплення та будівництва бліндажів.
«Аж тут я дізнався, що і квартири вже також немає. Точніше, вона є, але потрощена та розбита внаслідок прильоту. Той самий обстріл наприкінці травня біля ЗОШ №5. Поряд із школою і був будинок, в якому була квартира та всі мої речі. Мені пощастило, що тоді був з хлопцями на позиціях, тож дізнався про це вранці, щойно увімкнув телефон. Квартина тепер взагалі непридатна для життя. А все, що у мене було, або постраждало внаслідок обстрілу, або розтягли мародери. Одного з них, до речі, упіймав «на гарячому» та передав поліції».
Віталію неодноразово доводилося тижнями ночувати на позиціях, зокрема й біля села Гола Долина, оскільки через високу інтенсивність обстрілів не було можливості виїхати. Вночі спостерігав, як окупанти палили фосфорними бомбами Богородичне…
«Потім волонтерської роботи додалося більше. Робили великі замовлення дефіцитних на той момент бронежилетів та радіостанцій для харківських волонтерів, які займалися евакуацією місцевого населення. Броні тоді було – 1 жилет на 12 людей…».
Наприкінці серпня довелося прийняти рішення про виїзд в Дніпропетровську область, де продовжив волонтерську діяльність. Проводилися закупівлі акумуляторів для дронів, покупались електрогенератори, повербанки для бійців, які знаходились на завданні по кілька днів і мали потребу заряджати телефони. Одна з жіночок у Дніпрі (переселенка зі Слов’янська) погодилася пекти смачні пиріжки, які також передавались хлопцям на фронт. Згодом додалась ще й гуманітарна допомога мирним жителям, яку привозили в Слов’янськ та Миколаївку.
«А з початку грудня до кінця січня довелося робити ще більш болючі речі, тепер вже особисто для мене. Займався збором речей та всього необхідного для новонародженої доньки мого загиблого брата Віталія Киркача-Антоненко та його дружини Наталі. Завдяки гарним знайомим дівчатам маленька Віталіна була забезпечена на перший час всім, чого потребувала – від підгузків до колиски».
Наразі Віталій вже не займається волонтерською діяльністю. Треба ж і самому за щось жити – потрібна робота. В музеї, де працював раніше, такої можливості вже не було.
Влаштувався за фахом – археологом. Тепер він – співробітник Державного підприємства «Науково-дослідницького центру «Охоронної археологічної служби України» Інституту археології НАН України. Їздить у відрядження по країні, проводить розкопки та дослідження і вірить у перемогу України.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
