«Все життя на швидкій»: історія парамедика Валерія Сидька

Понад чотири десятиліття на Станції швидкої медичної допомоги (СШМД) м. Слов'янська працює Валерій Федорович Сидько. Його шлях був визначений ще у юності, коли у 1983 році він закінчив Костянтинівське медичне училище і поїхав працювати фельдшером на виїзну бригаду швидкої допомоги у Слов’янську. З того часу минуло понад сорок років, а він і досі вірний своїй професії.

У розмові з журналістами "Слов'янських відомостей" він зізнається, що ніколи не мріяв про іншу роботу.

"Я сам із села Прилісне, але після училища влаштувався у Слов’янську швидку — і так залишився. Все життя — на цій роботі", — говорить він.

Чорнобиль і повернення додому

У 1986 році Валерія Федоровича призвали через військкомат ліквідовувати наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Він потрапив туди не як медик, а у підрозділ, який займався прибиранням заражених уламків.

"Ми працювали прямо на станції, вантажили уламки й ґрунт у контейнери. Якщо був вибух чи дозиметристи показували підвищення радіації, нам наказували ховатися, а потім поверталися знову. Це тривало місяць. Жили у наметовому таборі біля Чорнобиля. Чи було страшно? Ну, тоді не думав про страх, бо треба було це комусь робити", — згадує він.

Після повернення Валерій Федорович пройшов обстеження у Донецькій клініці професійних захворювань і знову повернувся на свою роботу у швидкій. З того часу він більше ніколи не залишав своєї служби.

Робота в умовах війни

Нині Валерій Сидько працює на підстанції швидкої допомоги у Черкаській громаді, виїжджає також до віддалених сіл та на виклики у Слов’янську. Каже, що різниця у роботі — лише у відстанях:

"З району везти пацієнта завжди довше, але допомога потрібна всім однаково. Працюємо", — посміхається він.

За його словами, війна значно вплинула на здоров’я людей. Збільшилась кількість інсультів та інфарктів, причому не лише у літніх, а й у відносно молодих пацієнтів.

"Люди живуть у стресі, це позначається на здоров’ї", — пояснює він.

Парамедик виїжджає й після обстрілів. Валерій Федорович упевнений: головне — діяти швидко й точно, бо від цього залежить життя. Каже, що всі бригади підготовлені до найскладніших випадків: мають знання та необхідні матеріали, щоб надати першу допомогу при важких пораненнях.

Моменти, які залишаються назавжди

За десятиліття роботи було безліч викликів. Про більшість із них він говорить коротко: "швидка — це завжди виклик, але і завжди важливо та потрібно". Та все ж є випадки, які він згадує особливо.

"Дуже запам'ятався випадок, коли приїхали за викликом до чоловіка, який ремонтував дах. Він різав шифер, диск розлетівся, і уламок влучив прямо у серце. Ми вчасно надали допомогу, доставили до хірургії, і цей пацієнт вижив. Це був вкрай складний випадок, але він закінчився добре", — пригадує фельдшер.

Ще одна подія, яка залишила сильні враження, сталася торік. Валерію Федоровичу довелося приймати пологи вдома у селі Прилісне.

"Не встигли довезти до лікарні — дитина народилася на місці. Те відчуття, коли береш новонародженого на руки, словами не передати, бо це щось неймовірне. Це момент, який я точно ніколи не забуду", — усміхається він.

"Я люблю свою роботу"

За все своє життя Валерій Федорович ніколи не замислювався над тим, щоб змінити професію.

"Я люблю свою роботу. Усе життя — на швидкій. Тут мене знають у Слов’янську, у Черкаському, у навколишніх селах. Люди часто зустрічають мене як доброго знайомого, і це дуже важливо Це дає сили", — каже він.

Попри втому, небезпеку й підвищений тягар відповідальності через війну, Валерій Федорович залишається оптимістом. У його голосі відчувається та щира доброта, яку помічають і пацієнти, і колеги.

"Стараюся допомагати всім. Найголовніше — приїхати вчасно. А ще хочу, щоб настав мир. Щоб ми жили у складі України, щоб ми звільнили наші землі й люди могли спокійно дихати. А поки що треба робити свою роботу. Бо це головне", — каже він.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі