Вулиця Університетська у Слов’янську: як головна артерія міста позбулася імені вождя та повернула власне обличчя

Навіть сьогодні у розмовах перехожих чи у водійських маршрутах ще можна почути назву “вулиця Леніна”. Цей топонім десятиліттями закривав собою справжнє обличчя однієї з найстаріших магістралей Слов’янська. Проте за радянським фасадом завжди жила інша вулиця — аристократична Дворянська, купецька та студентська, яка зрештою офіційно повернула власну суб’єктність та ім’я — Університетська.

«Слов’янські відомості» продовжують проєкт «Що в імені тобі моєму». У межах цього циклу ми досліджуємо, як змінювалися назви наших вулиць та яке значення вони мають для сучасного Слов’янська.

П’ять імен та “дров’яна” таємниця

Забудова вулиці розпочалася у 30-х роках XIX століття. Спочатку вона мала назву Миколаївська, але згодом її перейменували на Дворянську. Це ім’я повністю відповідало статусу місцевості, адже саме тут зводили маєтки люди, які формували економічне та культурне обличчя міста.

Серед дослідників живе й інша версія: дехто стверджує, що вулиця насправді була Дров’янською, бо вела до великої площі, де торгували паливом. Обидві назви тривалий час співіснували у міських розмовах, відображаючи побут старого Слов’янська. Наприкінці століття вулицю назвали на честь письменника Гоголя, проте наступна епоха принесла радикальні зміни.

Офіційний крок до декомунізації

Ім’я Леніна нав’язали вулиці у 1924 році, як робили по всій території колишньої срср. Тоді радянська влада здійснювала тотальну ідеологічну експансію, маркуючи центральні площі та магістралі всіх міст іменами своїх вождів. Це була загальнодержавна практика: ідентичні назви з’являлися повсюдно, стираючи унікальну історію кожної громади, кожного міста та витісняючи з пам’яті людей їхнє справжнє коріння. Слов’янськ не став винятком — назва слугувала виключно політичним маркером, який мав утверджувати присутність тоталітарного режиму в щоденному побуті містян. Тож протягом майже століття центральна артерія носила ім’я людини, яка не мала жодного стосунку до розвитку нашого міста.

Ситуація змінилася у 2015 році в межах загальнодержавного процесу декомунізації. Восени 2015 року тодішній очільник міста Олег Зонтов ухвалив рішення про зміну топоніміки Слов’янська. Згідно з підписаним розпорядженням № 413-р, назва “вулиця Леніна” офіційно припинила своє існування. Новим іменем обрали назву Університетська. Такий вибір підкреслив статус вулиці як інтелектуального та освітнього центру міста, де розташований Донбаський державний педагогічний університет.

Архітектурні пам’ятки та легенди середмістя

Головною окрасою вулиці залишається двоповерхова будівля жіночої “Червоної” гімназії (№ 12, нині корпус ДДПУ). Вона виділяється високими вікнами та масивними колонами, які нагадують про колишню велич освітнього центру. Проте справжня душа вулиці ховається у приватних історіях її будинків.

Найпопулярніша міська легенда пов’язана з особняком лікаря Тітова (вул. Університетська, 9). Кажуть, що цей розкішний будинок посеред XIX століття дістався лікарю зовсім не за гроші. Подейкують, купець Язиков застав медика зі своєю дружиною і був такий розлючений, що хотів побити суперника. Проте Тітов не розгубився і пообіцяв подарувати Язикову свій особняк, аби лише залагодити скандал. Так, за легендою, купець став власником будинку, а лікар зберіг репутацію.

Сьогодні у стінах особняка під номером 18, що колись належав кондитерському магнату Михайловському, лікують дітей. Завершує архітектурну історію Дім Купецьких зібрань (№ 60). Будівля з еркерами та вежами робить її схожою на замок. Хоча радянська “шуба” дещо змінила фасад, споруда досі зберігає величний вигляд.

 

Кам’яний літопис: пам’ятки, що створюють обличчя вулиці

Університетська зосередила у собі унікальні зразки архітектури, кожен із яких належить до охоронного фонду міста:

• будинки Кистяковського (№ 14) та П’ятирубльова (№ 20): ці споруди звели у другій половині XIX століття у стилі класицизм;
• особняк Грушка (№ 47): приклад трансформації архітектури, де одноповерховий будинок початку XX століття отримав другий поверх уже у 1960-х роках;
• особняк Кудинова (№ 49): будівля середини XIX століття у стилі класицизм;
• адміністративні та житлові будівлі (№ 7, № 13, № 43): споруди 1930-х та 1950-х років, серед яких будівля управління КП “Вода Донбасу” та колишній житловий будинок заводу “Славтяжмаш”.

Життя під обстрілами та шрами на фасадах

Сьогодні Університетська — це прифронтова реальність. росія щодня намагається знищити те, що слов’янці будували століттями. Потужні вибухи ворожих снарядів залишають по собі зруйновані під’їзди та понівечені пам’ятки архітектури.

Старовинна будівля гімназії, яка пережила революції та Другу світову війну, тепер знову поранена. Посічені уламками стіни та забиті фанерою вікна кав’ярень стали звичним фоном. Але вулиця все ще жива. І не здається. Коли після чергового “прильоту” комунальники ще до світанку замітають скло, а бариста готує перший еспресо для військових та перехожих — у цьому і є вся Університетська. Вона більше не парадна, вона — мужня… І дуже рідна.