Вулиця Вокзальна: як Слов’янськ повернув собі власну історію

Вулиця Вокзальна у Слов'янську має тісно пов'язану історію із залізницею, адже це не просто дорога, а справжня артерія, яка з'єднала місто з величезним світом. Ще кілька років тому вона носила назву на честь ключового діяча більшовицької партії та одного з організаторів «червоного терору». Тепер це назва, що повертає місту його власну історію, пов'язану з його розвитком, а не з нав’язаними іменами тоталітарних вождів.

«Слов’янські відомості» продовжують розповідати історії старих назв вулиць, причини їх зміни та значення нових у рамках проєкту «Що в імені тобі моєму».

Залізничні артерії, що змінили місто

Вулиця Вокзальна виникла наприкінці XIX століття завдяки будівництву залізничної станції. Залізниця мала колосальне значення для розвитку Слов'янська, адже перетворила місто не лише на відомий курорт, а й на важливий промисловий центр. Цікаво, що залізниця у Слов’янську з'явилася на рік раніше, ніж у Києві, – наприкінці 1869 року.

Перша будівля вокзалу була дерев'яною, але, за свідченнями старих листівок, мала елегантний вигляд з «різьбленим карнизом, колонами та центральною аркою». Ця станція була одноповерховою з двоповерховою центральною .

Майже одночасно з вокзалом у 1869 році виникла Привокзальна площа, навколо якої вже за десять років розрослося селище Ново-Слов'янськ. Впродовж 1892–1894 років міську залізничну лінію продовжили до курорту та содового заводу, а кінцевим пунктом стала платформа «Слов’янських мінеральних вод».

У 1910 році на місці старої дерев'яної будівлі звели нову, цегляну, в стилі модерн. Приблизно в той же час за кошти місцевих жителів збудували собор, а біля нього з'явився пам'ятник Олександру Невському.

Під час Другої світової війни будівля вокзалу була повністю зруйнована. У 1954 році за проєктом архітектора Варакіна на її місці звели нову споруду, фасад якої прикрашала аркада. У 1979 році вокзал розширили, симетрично додавши двоповерхові прибудови.

Остання масштабна реконструкція відбулася перед чемпіонатом Євро-2012, коли бічні частини перебудували асиметрично, а фасад прикрасили заскленими портиками.

Епоха ідеологічних перейменувань радянщини

Після приходу до влади більшовиків країна пережила хвилю перейменувань. Радянська влада намагалася стерти старі назви та замінити їх на імена «революційних» діячів.

У 1920-х роках вулиця Вокзальна стала вулицею Свердлова, на честь Якова Свердлова — ключового діяча більшовицької партії та одного з організаторів «червоного терору». Він був близьким соратником Володимира Леніна та, за деякими історичними даними, причетний до рішення про розстріл царської сім'ї.

На його честь називали вулиці, міста та навіть цілі регіони у всіх радянських республіках, що робило його ім'я одним із символів тоталітарного режиму. Площу теж перейменували на честь Свердлова, але ця назва не прижилася, і її повернули назад.

Після руйнувань під час Другої світової війни, у 1952 році, на місці старого вокзалу звели новий за типовим проєктом. Це була типова радянська споруда, що могла вмістити до 50 пасажирів. Тоді ж на вулиці знесли багато старих будівель XIX століття, а на їхньому місці побудували типові п'ятиповерхівки, які стали невід'ємною частиною міського пейзажу.

Повернення історичної назви

Після здобуття Україною незалежності, а особливо після Революції Гідності, в країні почався процес декомунізації. Перейменування вулиць, площ та інших об'єктів є важливим кроком до відновлення власної національної пам'яті та ідентичності. Це не лише зміна табличок, а й відмова від ідеології, що десятиліттями придушувала українську культуру.

Так, у 2015 році, в рамках закону про декомунізацію, вулиці Свердлова було повернуто її історичну назву — Вокзальна. Це стало символом повернення до витоків, до своєї справжньої історії, без ідеологічного нашарування. А отже вулиця, що веде до вокзалу, повернула своє законне й логічне ім’я.

(фото вокзал, вид зверху)

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі