10 років дружби за кілька тисяч євро..

(Реальна історія з практики роботи фахівців Донецької обласної Ліги ділових таіпрофесійних жінок.

З метою збереження конфіденційності всі персональні та географічні дані змінено. )

Валентина, Сергій та двоє діточок до війни мешкали в Донецьку у власній квартирі. Дорослі працювали, діти ходили до дитячого садочка. В липні 2014 року, коли почалися бойові дії, сім'я виїхала до невеликого містечка Донецької області. Там вони винаймали квартиру та намагалася вижити. Не цуралися ніякої роботи чи підробітку.

Влітку 2018 року подруга Валентини, її кума, яка вже певний час мешкала і працювала в Празі, запросила їх на роботу до Чехії. Вона запевняла, що робота для жінки буде пов'язана з прибиранням приміщень, а для її чоловіка - з будівництвом. Навіть надіслала 100 євро, щоб Валентина зробила собі закордонний паспорт.Тож швидко зібрались, зайняли грошей у родичів і вирушили разом з дітьми до Чехії. Виїжджали по біометричним паспортам, робочих віз не мали.

В Празі їх очікувала орендована кумою квартира. Сума за місяць складала 800 євро, які одразу ж повернули кумі. Вона була доброзичлива та лагідна, показала їм місто, пригостила смаколиками в кафе і одразу запропонувала Валентині роботу прибиральниці. Наступного дня під час поїздки на перше «прибирання» кума деталізувала майбутню роботу. Вона сказала, що прибирати доведеться в білизні і ще надавати секс послуги. Валентина була приголомшена і відмовилася від такої пропозиції. Подруга забрала в неї 100 евро, що надавала в борг на оформлення паспорту, і зникла.

Кілька днів Валентина з Сергієм сиділи, не знаючи, що робити. Коштів практично не було, майже все віддали за оренду житла. Мови не знали, куди звертатися теж. Зателефонували кумі, яка знову нагадала свою пропозицію. При чому наполягала на тому, що вибирати ні з чого, грошей у сім'ї немає, і це єдиний спосіб заробити.

Ця історія, як і сотні інших, мала б закінчитися гірко та сумно, але доля зглянулася над ними. Валентина згадала, що в Чехії проживає її колишня колежанка Тетяна, телефон якої вона на всяк випадок взяла перед від’їздом. Звернулась до Тетяни по допомогу. Колежанка дала їм трохи грошей та допомогла знайти для Сергія термінову роботу на будівництві.

Робота була важка, по 10-12 годин без офіційного оформлення, так як не було робочої візи. Платили на третину менше, ніж тим, хто працював офіційно. Валентина весь час була з дітьми, тому працювати не могла.Грошей, що заробляв чоловік вистачало лише на їжу.

Пройшов місяць, далі оплачувати оренду житла було нічим. В Інтернеті знайшли рішення - переїхали в табір для біженців. Отримали тимчасові документи, а свої паспорти віддали адміністрації. У таборі для біженців серед запальних та емоційних сірійців, лівійців, афганців, які частенько влаштовували бійки, було некомфортно і дітям і дорослим. Навіть поспілкуватись було ні з ким.Терпіли, бо подали документи на отримання статусу біженців, сподівалися залишитись в Чехії на законних підставах.

Проживаючі в таборі, сім'я отримувала допомогу і дорослі не мали права працювати протягом 6 місяців. По закінченню цього терміну, чоловік влаштувався на роботу на завод.

У січні 2020р.через COVID-19 на заводі було скорочення робітників і Сергій втратив роботу. За останній місяць йому не заплатили зарплату. Повернулись в Україну за допомогою Фонду «Добровільне повернення додому», працівники якого купили квитки.

Валентина поділилася з нами цією історією і своїми думками: «Я ледве оговталася від купи суцільних розчарувань: грошей не заробили, країну не побачили, подруга виявилася запеклим ворогом.10 років нашої дружби вона хотіла проміняти на кілька тисяч євро. Якби не моя завбачливість та допомога колишньої колежанки, все могло бути ще гірше.   Півтора року поневірянь, очікування чогось кращого в житті, яке все ніяк не настає. Ніяких перспектив для дітей. Мої знайомі за цей час продали житло в Донецьку і купили хатинку у Слов’янську, облаштувались, працюють. А ми знов тільки розпочинаємо і розуміємо, що в Україні підтримки і впевненості в собі у нас більше, ніж в Чехії. Орендуємо житло. Діти пішли в школу. Чоловік отримав від МОМ грант на обладнання, починає потихеньку займатись бізнесом. Я - його помічниця. Вперше за довгий час плануємо своє майбутнє. Вдячна всім за допомогу, ми навіть не знали, що можемо її отримати!»

Будьте уважні та обережні, навіть тоді, коли пропозиції щодо працевлаштування надходять від знайомих і навіть близьких людей!

Довіряйте лише тій інформації, яку ви перевірили самостійно!

Проконсультуватись щодо безпечного працевлаштування та можливостей отримання допомоги, якщо ви постраждали від торгівлі людьми, можна безкоштовно за телефонами: ·     

Громадська організація «Донецька обласна Ліга ділових і професійних жінок» - 050 887 19 28 ·     

Національна «гаряча лінія» - 527.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі