Впервые в Украине 14-летний мальчик подал в суд на отца-сектанта
14-летний житель Симферополя через суд требует лишить отца родительских прав, отстаивая свое право на вероисповедание. По словам юристов, это первый подобный иск в Украине.
Суть дела в том, что отец стал навязывать мальчику свою религию, заставлял его ходить на собрания общины, изучал Библию, участвовал в обрядах и церемониях.
Егор после смерти матери с 4-х лет жил с бабушкой и дедушкой, отец жил по соседству. Он вспомнил о сыне, лишь когда стал членом международной религиозной организации.
Четыре года Егор жил, как предписывала религия отца: без праздников, ему запрещали ходить в кружки и секции, не одобряли общения со сверстниками, чьи родители не были членами общины.
"Я не хочу так жить. Религия, которой посвятил себя отец, мне не нравится. Почему я не должен, когда закончу школу, поступать в вуз, почему не могу носить ту одежду, которая мне нравится.
Несколько раз мачеха рвала одежду, которую мне дарила бабушка из-за того, что на ней были "греховные" надписи или рисунки. Мачеха мне все время повторяла, чтобы не вздумал общаться с девушками, которые не ходят в общину, - мол, они все проститутки. А если я не буду посещать собрания и слушаться отца, обязательно стану наркоманом", - объяснил подросток свой шаг к официальному разрыву с родным ему человеком.
По словам заслуженного юриста Крыма Валентины Бобровой, в Украине еще не рассматривались иски подобные тому, который подал Егор. "И вовсе не потому, что у несовершеннолетних не возникали трения и конфликты с родителями из-за нежелания детей исповедовать ту же религию, что и их отцы и матери.
Просто для того, чтобы бороться за свое право на свободу совести и вероисповедания, необходимо несколько условий. Ребенок должен осознавать свои перспективы в случае, если ситуация не изменится, отстаивать свою позицию, поддержка взрослых людей, готовых ему помочь", - отметила специалист.
Пока продолжается рассмотрение дела, Егор живет у бабушки.
Конституция Украины гарантирует каждому человеку (в том числе и ребенку) право на свободу совести и вероисповедания. А Законом Украины "О свободе совести и религиозных организаций" предусмотрено, что родители имеют право воспитывать своих детей согласно своим убеждениям и отношению к религии. И в то же время Семейный кодекс Украины (ст. 152, ч. 2 и 3) предусматривает для ребенка право противиться ненадлежащему выполнению родителями своих обязанностей относительно него.
По материалам: ТСН
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
Коментарі
Ч.3 ст. 165 Семейного кодекса Украины предусматривает право 14 летнего ребёнка подать иск в суд о лишении родительских прав.
Из статьи следует, что иск подал сам ребёнок, а не бабушка.
Из статьи следует, что ребёнок хочет оградить себя от воспитания себя себя отцом в духе тех правил, которые диктует "Американский Бог-папа" через мозги биологического отца.
А это означает, что ребёнок находится на достаточном уровне самоосознания, когда он это осознает и решает свою судьбу таким образом, чтобы иметь будущее, иметь дальнейшее развитие, иметь высшее образование, служить в армии, праздновать праздники, принимать подарки и поздравления, делать поздравдения и дарить подарки родным и друзьям; в конце концов, реализовать своё право на жизнь и здоровье в том случае, когда по состоянию здоровья по жизненным показаниям необходимо будет переливать кровь, а отец-сектант не даст такого согласия, и ребёнок умрёт.
А если ребёнок не хочет ходить как зомби по квартирам по субботами воскресеньям и приставать к жильцам со своими агитационными проповедями?
А если ребёнок не хочет каждый день всё свободное время тратить на собрания этих верующих в затхлых помещениях Залов царств?
И если отец заставляет ребёнка это делать, а ребёнок против этого?
А если ребёнок уяснил суть этого Америкаснкого Бога нетрадиционнной ориентации и его вероучения и не приемлет этого учения, а отец настаивает и заявляет, что до 18 лет отец будет заставлять ребёнка делать то, что считает нужным ?
Какой иной путь у ребёнка, чтобы оградить себя от такого "отцовствования", кроме как лишить такого отца такого отцовствования ?
Скажите, что должен делать ребёнок, чтобы защитить себя и своё право на свободное полноценное развитие, на детство, на здоровье, на жизнь и т.п.?
Вероятно, Вы хотите увести вопрос в сторону конфликта тёща-зять и адвокатского гонорара.
Полагаю, что юрист Боброва на стороне прав ребёнка.
И это хорошо, что юрист отрабатывает гонорар.
Для кого было бы лучше, если бы юрсит не отрабатывал гонорар?
а использует ребёнка как вещь, которую преподносит своему Богу, который (Бог) указывает отцу приводить своих детей к этому Богу ( мол, дети верующих , как и сами верующие, принадлежат Богу, а не родителям..)
ЛЮБОВЬ Ю ЗДЕСЬ И НЕ ПАХНЕТ !!!
таких сектантов можно весело троллить без всяких скандалов.
я обожаю общаться со всякими старушками свидетелями иеговы. они такие добрые, спокойные и болтают милые глупости, слушаешь и наслаждаешься просто.
ХРИСТИ ЯНСЬКА ЕТИКА
ЯК ПІДҐРУНТЯ РЕЛІГІЙНОГО ФАНАТИЗМУ
Напевно, вже склалося традиційно, що на зламі епох завжди зростає прагнення звернутися до божественного, містичного, езотеричного. Тому не дивно, що на початку ХХІ ст. у всіх країнах світу відбувається й відродження релігії. В Україні ці процеси проходять паралельно з розвитком державної та національної ідеї, коли певні інституції намагаються піднести релігійні доктрини до рангу державної ідеології.
Досі у нас існує «християнський» погляд на історію, що виявляється як в доборі історичних персоналій, так і в тематичних пріоритетах та аналітичних моделях, які чомусь вважаються «загальновизнаними», а то навіть «обов’язковими». За такої методології неодмінно прийдемо до висновку, продиктованого домінантною групою в суспільстві (тобто християнами). Така методологія, вочевидь, вигідна правлячій верхівці, яка нині все сильніше зрощується з церквою, але ця методологія не має нічого спільного з науковими підходами до вирішення будь-яких дослідницьких завдань.
Як свідчить досвід, упродовж двох тисячоліть з часу появи християнства людство ніби заплющує очі на те, що християнство досі неспроможне було ні покращити людину, ні, тим більше, гуманізувати політику та владу. Оскільки політика є сферою боротьби інтересів, то їй притаманне нав’язування своєї волі іншим. Отже, розрахунок на те, що релігія зробить представників влади благородними і милосердними, був би утопією. Однак досить високий рівень релігійності, що притаманний українському менталітету загалом, та усталені стереотипи мислення щодо «традиційності християнства» спонукають як громадян, так і різні державні інституції звертати свої помисли саме до християнської парадигми.
Малообізнаніст ь сучасного суспільства з думками мислителів-вільнодум ців ХІХ, ХХ століть не залишає також надії на добровільне переосмислення нашими урядовцями тієї суперечливої духовної спадщини, що нам лишилася від християнства. Досі не зроблені адекватні висновки з праць Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Володимира Шаяна про шкідливість нав’язаного нам біблійного світогляду [1,2,3,4]. У цьому контексті «біблійний світогляд» не тотожний народному християнству, яке ціле тисячоліття було своєрідним компромісом між накинутою згори ідеологічною надбудовою і власним традиційним базисом.
На жаль, дослідники творчості Кобзаря переважно намагаються не помічати гострої сатири на християнство і «святую Біблію» з її моральними зразками: «...У нас / Святую Біблію читає / Святий чернець і научає, / Що цар якийсь-то свині пас / Та дружню жінку взяв до себе, / А друга вбив. Тепер на небі. / От бачте, які у нас / Сидять на небі! / Ви ще темні, / Святим хрестом не просвіщенні, / У нас навчіться!...[2. І. 246–249].
Тарас Шевченко глибоко вивчав і осмислював Біблію. Часто її притчі подані поетом як гостра сатира, а не як зразок християнського благочестя. Він запитував: «За кого ж ти розіп’явся, Христе, сине божий?», а в іншому вірші «Саул» відповідав: «... царі самі собі побудували храми, кумирні, олтарі. Раби німії поклонялись». У вірші «Полякам» він стверджує, що «... іменем Христа прийшли ксьондзи і запалили наш тихий рай і розлили широке море сліз і крові. А сиріт іменем Христовим замордували, розп’яли» [там же]. Він розумів, що християнство як релігія рабів, завжди було вигідне царям. А фанатична нетерпимість християнства до інакомислячих порізнила споріднені слов’янські народи і спричинила численні братовбивчі війни.
Нині, коли запопадливі виконавці «соціального замовлення» (яке насправді є ні чим іншим, як «модою», спущеною «згори»), розробляють плани впровадження в усі навчальні заклади дисципліни під назвою «християнська етика», не зайвим було б визначитися, а що, власне, включає в себе цей предмет.
Досі у вищих навчальних закладах читаються курси етики як філософської дисципліни, об’єктом вивчення якої є мораль та її місце в системі суспільних відносин, що аналізує природу, внутрішню структуру моральної свідомості та відносин, досліджує моральні поняття, норми, принципи, категорії та судження, дає визначення «добра» і «зла» та ін., незалежно від апологетики тих чи інших релігійних систем [5.184]. Саме такий підхід до вивчення етики визнано у всьому світі як нормативний для всіх рівнів освіти громадян.
Релігійна ж етика — богословське вчення про мораль, засноване на нормах і принципах тієї чи іншої релігії [6. 298]. Отже, богословська етика конкретних віровчень має право вивчатися лише у межах конкретних релігійних общин, якщо буде на те воля батьків, які за власним бажанням віддають своїх дітей до спеціальних недільних чи інших шкіл.
На думку Лесі Українки, найдемократичнішою та найтолерантнішою концепцією світоглядного вибору має стати свобода совісті. Сьогодні, коли у Конституції України є положення про свободу світогляду й віросповідання, про відокремлення церкви від світської освіти (стаття 35) та ін., ці думки українських мислителів і досі зберігають свою актуальність [7].
Якщо неупереджено придивитися до етичних концепцій Біблії, то очевидно, що з їхньою допомогою можна виправдати будь-які антилюдяні дії, які навіть можна підвести під статті Кримінального кодексу будь-якої демократичної держави, як наприклад: «богообраність» певних націй і рас (євреї в юдаїзмі, європейці в протестантизмі); дії, що не обмежуються ніякими нормами моралі (наприклад, продаж «богообраними» здохлятини представникам інших народів) [8. 5 М: 14.21]; знищення інакомислячих та інаковіруючих, заклання вістрям меча усіх іновірців [8. 5 М: 31.3; 5 М: 7.1–5]; месіанізм окремих націй та колонізацію ними чужих земель і держав (як приміром, «Москва — третій Рим»); зрада своїх батьків та рідних («Коли хто приходить до Мене і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі — той не може бути учнем Моїм») [8. Лк: 14.26]; пасивність і упокорення долі, слабкість (підставити ліву щоку, коли тебе вдарять по правій) [8. Мт: 5.39]; накази і заклики до знищення храмів інших релігій та багато іншого.
Якщо навіть заплющити очі на всі наведені настанови, висловлені в Старому заповіті та в євангельських притчах, які можна кваліфікувати не інакше, як аморальні, то залишиться хіба що вибрати з Біблії те, що вважають християнською етикою самі церковнослужителі, назвавши його «релігією любові». Та навіть Декалог (десять заповідей Христових) у різних місцях цієї «суперкниги» має десяток суперечностей і різночитань.
Отже, досі під християнською етикою мають на увазі саме ті заповіді та вибірково взяті з Біблії окремі настанови, які називають «загальнолюдськими». Але чи можемо вірити в християнське «не вбивай», коли уся Біблія просякнута закликами до різні, каменування, спалення у вогні, потопленні в крові... Чи багато пересічних громадян знайомі з повним текстом «суперкниги»? І чи знайомі з нею ті, хто намагається всіляко реанімувати цю бездушну релігійну систему?
Звичай но, економічно-політична криза, невпевненість у завтрашньому дні спонукають людину шукати ті сфери, в яких вона може почувати себе захищеною та впевненою. Використовуючи ситуацію нестабільності, відсутності або дозування інформації та перманентних кризових явищ сучасного світу, численні релігійні місіонери, що завдяки Закону про свободу совісті й релігійного віровизнання вільно проникають на терени нашої держави, намагаються заповнити порожнечу в духовному світі української людини.
Проте близько півтори сотні релігійних конфесій і культів, що вже стали очевидним фактом, не сприяють гармонізації суспільства, а навпаки роз’єднують, створюють напруження, яке може набувати форм відвертого антагонізму та ворожнечі на релігійному ґрунті. Бо загострені релігійні переживання, на думку психологів, можуть стати причиною для крайніх проявів релігійних почуттів, що часто призводять до особистої чи громадської деструкції [9]. Таким чином різнорідні релігійні уподобання окремих представників народу можуть негативно впливати на національну єдність, яка сьогодні, як і завжди, є вельми бажаною.
На такому тлі досить дивним явищем виглядає намагання деяких державотворців нав’язувати процес поголовної євангелізації суспільства, починаючи з дитячого садка та шкільної чи студентської лави. Потрібно при цьому зазначити, що навчання християнській релігії в дошкільних та початкових закладах ґрунтується переважно на дитячих інтерпретаціях «святого письма», біблійних переказах, оповіданнях та казочках про Ісуса для дітей (видавництва «Веселка» та ін.), які не мають нічого спільного з оригінальними текстами Біблії. Це виглядає як відвертий обман, кажучи по-народному «оболванювання» або «зомбування» людей.
Як вважає дослідниця релігійного фанатизму С. М. Бурлак: «Людина поступово психологічно прив’язується до релігійної групи. Завдяки лекціям і курсам, різноманітним психотехнікам відбувається корекція свідомості. І як результат — стан зміненої свідомості. Адепт перериває контакти зі своїм минулим життям, усі його погляди, помисли звернені лише на релігійну групу, тобто повністю змінюється стратегія життя» [9]. Отже, нав’язування в освітніх закладах релігійних дисциплін, які до того ж подекуди читаються священиками, на нашу думку, є неприпустимим.
Починаючи з самого дошкілля аж до вищої освіти, молодій людині викладають релігійні доктрини та морально-етичні настанови, що безумовно сприяє формуванню світогляду глибоко віруючого. Однак необхідно завжди пам’ятати, що підвищена релігійна віра спричинює домінування емоційного й вольового компонентів психіки над раціональним, пристрасну відданість ідеям та догматам, що водночас породжує не тільки неухильне дотримання їх у своєму практичному житті, а й нетерпимість до іновірців, прагнення нав’язувати свою світоглядну парадигму іншим. Окрім того, людина робиться абсолютно неспроможною до раціонального осмислення буття та критичного прочитання того, що називають «святим письмом». Такий світогляд і поведінка мають цілком виразно окреслені ознаки релігійного фанатизму.
Фанатизм (від лат. fanaticus — несамовитий, шалений) — переконання в істинності ідей, догматів і положень певної релігії, активне обстоювання їх у поєднанні з нетерпимістю і навіть ненавистю до інших релігій та їхніх прихильників, а також до невіруючих [10]. Специфічними особливостями релігійного фанатизму є високий ступінь ідентифікації людини з положеннями релігійних доктрин, а також намагання вимагати й від інших безумовного підпорядкування цим настановам.
Фан атикам, на думку психологів, притаманні впадання в екстаз та поява видінь. Перебуваючи в стані афекту, людина втрачає контроль над своїми вчинками, її дії стають непередбачуваними, вона навіть стає здатною вбивати. Початок ХХІ століття, як відомо, ознаменувався широкомасштабними терористичними актами, в яких не останню роль відіграв релігійний чинник переважно ісламського походження.
ХРИСТИЯН СЬКА ЕТИКА
ЯК ПІДҐРУНТЯ РЕЛІГІЙНОГО ФАНАТИЗМУ
Из статьи следует, что иск подал сам ребёнок, а не бабушка.
Из статьи следует, что ребёнок хочет оградить себя от воспитания себя себя отцом в духе тех правил, которые диктует "Американский Бог-папа" через мозги биологического отца.
А это означает, что ребёнок находится на достаточном уровне самоосознания, когда он это осознает и решает свою судьбу таким образом, чтобы иметь будущее, иметь дальнейшее развитие, иметь высшее образование, служить в армии, праздновать праздники, принимать подарки и поздравления, делать поздравдения и дарить подарки родным и друзьям; в конце концов, реализовать своё право на жизнь и здоровье в том случае, когда по состоянию здоровья по жизненным показаниям необходимо будет переливать кровь, а отец-сектант не даст такого согласия, и ребёнок умрёт.
А если ребёнок не хочет ходить как зомби по квартирам по субботами воскресеньям и приставать к жильцам со своими агитационными проповедями?
А если ребёнок не хочет каждый день всё свободное время тратить на собрания этих верующих в затхлых помещениях Залов царств?
И если отец заставляет ребёнка это делать, а ребёнок против этого?
А если ребёнок уяснил суть этого Америкаснкого Бога нетрадиционнной ориентации и его вероучения и не приемлет этого учения, а отец настаивает и заявляет, что до 18 лет отец будет заставлять ребёнка делать то, что считает нужным ?
Какой иной путь у ребёнка, чтобы оградить себя от такого "отцовствования", кроме как лишить такого отца такого отцовствования ?
Скажите, что должен делать ребёнок, чтобы защитить себя и своё право на свободное полноценное развитие, на детство, на здоровье, на жизнь и т.п.?
Вероятно, Вы хотите увести вопрос в сторону конфликта тёща-зять и адвокатского гонорара.
Полагаю, что юрист Боброва на стороне прав ребёнка.
И это хорошо, что юрист отрабатывает гонорар.
Для кого было бы лучше, если бы юрсит не отрабатывал гонорар?
Вы наверное хороший юрист, если делаете такие выводы на основании газетной статьи, а может это ваше предвзятое отношение к конкретной религии?
Зачем же тогда нужны родители?
пример: мама не придерживается религиозных взглядов, отец мусульманин, который хочет прививать своей дочери культуру, традиции и религию своего народа - лишить его родительских прав потому, что он из Бангладеш?
2) Предвзятости у меня нет ни к какой религии.
3) В ситуации с Бангладеш могу высказать своё мнение: если мама и ребёнок не возражают против воспитания в духе культуры, традиций и религии своего народа (народа отца), то проблем нет; зачем лишать отца родительских прав.
А если лет в 15-ть сын этого отца не пожелает исповедовать религию отца, а отец будет заставлять сына это делать- возникает спор; если по семейному этот спор не будет решён, то такой спор может разрешаться в суде; не обязательно, что это будет лишение родительских прав. Это может быть судебный запрет отцу совершать какие-то действия в отношения сына.
Кроме того, у этого Бангладешского сына есть мать, а у ребёнкак из статьи матери нет. Это уже несколько другая ситуация.
(В уголовное законодательство Украины внесены изменения, направленные на усиление ответственности за преступления, совершенные по мотивам расовой, национальной или религиозной нетерпимости. Этот Закон от 05.11.2009 № 1707-VI вступает в силу со дня опубликования.)
ст. 115, 121, 122, 126, 127,129,161 и 300 УК Украины
Эти песенки распевают в Зале царств Иеговисты каждый день.
Песня № 163.
Дети - драгоценный дар Бога
(Псалом 126:3,4)
1. Дети- Божий драгоценный дар,
Их воспитывать все мы должны.
Будем их, как стрелы сильного,
Направлять к доброй цели все дни.
Божий дар они,
Не жалей розги.
С добротою нежной, любящей
Вы с молитвой учите детей.
2. Чувства юных чтоб сердец узнать,
Нужно ловкость, чутье применить.
Воспитаньем ранним сможете
Правду Царства в них укоренить.
Рано кто начнет —
Сердце обретет.
Бог поможет — доверять хотим.
В жизнь слова мы его претворим.
3. Еже дневный мыслями обмен
Детям чувство свободы даёт.
Разговор непринужденный нас
С ними к истинной дружбе ведет.
Лучше обсуждать,
А не осуждать.
Целя эти стрелы, быть должны
безупречными также и мы.
4. Наши дети — нам наследие,
Но они Богу принадлежат.
Нам они в награду плод несут,
Если зло от добра отличат.
Доброго хотим
Воспитанья им.
Вверьтесь Богу — он воздаст добром;
Честь ему всей семьей вознесем.
Эти песенки распевают в Зале царств Иеговисты каждый день.
Песня № 157.
Поклоняйся Иегове в юности
(Екклесиаст 13:1)
1. Бога хвалили младенцев уста.
Их голоса прославляли Христа.
Да, могут Бога и дети хвалить,
К старшим примкнувши, его свято чтить.
2. Для христианских родителей честь
Видеть, что страх Божий в детях их есть.
Бог дал им право добру вас учить.
Дети, старайтесь родителей чтить.
3. О, молодежь, путь свой чистым храни,
Вверься Иегове ты в юности дни.
Но не стремись тщетной славы искать — ,
Мир злой силён добрый нрав развращать.
4. В юности в памяти Бога держи,
В истине, В духе Иегове служи.
Радость большую поздней обретешь,
Сердце Иеговы в восторг приведешь.
«К тебе придя, Иегова, твое мы имя чтим.
Себя отвергнув скромно мы, тебе , жизнь посвятим.
Единородного Сына отдал ты, нас любя.
Живем мы не для себя теперь,
Жизнь, смерть ли - ВСЁ ДЛЯ ТЕБЯ.»
А в песне № 14 « Ликуйте, народы »
«Ликуйте все с его народом!
Система пред концом.
Война Армагеддона ближе,
Чём думают о том.»
В песне № 30: «Скоро бой Армагеддона грянет, Мы бросать служенье не должны»
В песне № 23: « В грёзах невежд мир бредёт во тьме к концу
Жизнь — мрак ночной, страх в ней сплошной,
Так как люди знают, что все умирают.
Кто б ни хотел — смерть всех удел;
Суета весь труд людской."
«Мы послушанье Богу в признанье
Все проявлять должны!
Он зашищает, нежность являет,
Мы ему во всем верны.
Стойки будем все и Богу угождать,
Верно все, что скажет, будем возвещать.»
В песне № 40:
«Мой закон соблюдай,
И читая вполголоса
Каждый день исполняй.
Пусть он руководит тобой,
С уст твоих не сойдёт.
Если Божьими мыслями-
Мозг свой будем питать.
Так обучим наш ум его
Волю соблюдать»
В песне № 28: «Мы тебе хотим служить и власть твою превозносить»
В песне № 33 : «Пойте радостно Богу, играйте ему, занимайтесь делом рук его»
В песне № 30 : « Нас ему от всей души служить».
В песне № 38: « Мыслью, словом, делом Бога радовать хотят».
В песне № 37: « Всегда стремясь быть ему угодным».
МОЛОДЕЦ !!!
ПАрен ь принял решение в отношении своей жизни!!
Не каждый взрослый способен на такое !!!