Не кажіть «Герой», а запитайте про смак сніданку: як спілкуватися з чоловіком, який сьогодні боронить країну

Під час повномасштабної війни в українських родинах склалося дуже багато ситуацій, коли жінки разом із дітьми евакуювалися у більш безпечні регіони України або виїхали за кордон, а чоловіки пішли обороняти рідну землю від ворога.

Рідні люди, які багато років були поряд щодня, й вечорами за вечерею ділилися один з одним своїми емоціями, настроєм та новинами про те, як пройшов черговий день, тепер змушені спілкуватися лише телефоном або за допомогою месенджерів.

Та й взагалі, мабуть, сьогодні немає тих, у кого хтось із близьких не був би на війні. Чоловік, батько, брат, кум, сват. І щоразу доводиться жити в очікуванні дзвінка з «пекла», а говорити… важко.

Як переселенкам, які самі знаходяться в евакуації, не мають налагодженого життя, сумують за домівкою, хвилюються за близьких, підтримувати тих, хто щодня бачить те, що взагалі не має бачити людина в XXI сторіччі? Про що говорити, щоб не втратити зв’язок з коханою людиною? Як під час розмови не завдати болю тому, хто бачить та відчуває її щодня?

За словами психологів, які працюють у Чернівцях з внутрішньо переміщеними особами, жінки почали відчувати якусь відстороненість у спілкуванні з чоловіками, які залишились на сході країни й захищають рідні домівки. Жінки кажуть, що виникають якісь паузи, незручність тощо. Тож фахівці радять дотримуватися кількох простих правил у спілкуванні.

Зокрема, під час розмови не треба розпитувати постійно про війну, контрнаступ, строки припинення активних воєнних дій та час, коли можна буде повернутися додому.

По-перше, на такі питання вони й самі не знають відповідей, а те, що знають, не можуть розголошувати навіть через «захищені» месенджери. Натомість такі запитання викликають у військових роздратування, відчуття провини та інші емоції, які дійсно можуть погрішити стосунки.

По-друге, людина постійно живе в умовах війни, бачить її, бере участь у боях. Вона прив’язана до ситуації, в якій знаходиться. І навіть якщо спілкування проходить не телефоном, а наживо (наприклад, приїхав до родини під час відпустки), то взагалі не відчуває, що це рідний дім (і йдеться не про стіни, які дійсно можуть бути чужими). За час, який пройшов на війні, військовий встигає прив’язатися до побратимів, інших людей, місцевостей та умов життя. Навіть за вечерею в родинному колі його може тягнути назад. Тож головне завдання – зробити все можливе, щоб ваш військовий не втратив зв’язок із домом, відчуття родини!

Саме тому дуже потрібно говорити про те, як ви живете сьогодні й робити так, щоб він це уявляв. Мозку не дуже важливо, чи дійсно очі бачать інформацію, яка надходить – він може все уявити й воно стане «живим». Це правило стане чудовим інструментом у боротьбі за майбутню соціалізацію.

Розповідайте про те, як пройшов день, що відбувалося, що готували на сніданок, які успіхи у дітей, де спить кішка у вашому тимчасовому житлі… Запропонуйте скласти план на майбутнє – разом обговорюйте, які дерева посадите у дворі чи які шпалери краще змінити після перемоги та повернення додому. Це допоможе відволіктись від війни, пам’ятати про нормальне, мирне життя і захиснику буде легше повернутися в усіх сенсах. Дружина, діти та кіт не будуть незнайомими, а дім знову стане рідним та звичним. Давайте чоловікові віру в майбутнє, будуючи спільні плани.

Обов’язково приділяйте увагу відчуттям. Ідеться не тільки про ваші почуття, а й про зовнішнє. Запитуйте про те, яка погода, жарко чи холодно тощо. Що їв на вечерю та яким була страва на смак… Такі прості запитання допомагають людині спрямувати увагу на себе. Іноді достатньо лише кількох хвилин, щоб мозок переключився і трохи відпочив від постійного напруження і стресу.

Ще одна порада стосується проблем, які жінки зазвичай обговорювали зі своїми чоловіками аби вони якщо й не владнали щось, то хоча б вислухали. У тих умовах, які є зараз, скаржитися точно не потрібно, навіть якщо дуже хочеться. Не треба власні переживання чи проблеми скидати на плечі військових – вони не кам’яні. Найважчими для воїнів є відчуття неспокою, спустошеності, безпорадності, адже саме зараз вони знаходяться у самісінькому пеклі задля того, щоб їхні родини були у безпеці та жили мирно. А під час таких розмов їм доводиться заспокоювати дружину або маму, яка плаче через якісь негаразди. А ще розуміти, що не можуть їм допомогти, бо не можуть бути поруч. Завдання жінки – підтримати, а не засмутити. Тож дещо можна й упустити під час розмови.

І найголовніше. Дуже часто жінки звертаються до своїх чоловіків, які боронять країну, словами: «ти герой» тощо. Помилково вважати, що це допоможе їм у війні, адже вони самі знають чому вони там, де є. Знають інші приклади людей, які також роблять все можливе для перемоги. Втрачають друзів, бачать смерть… Слово «Герой» може стати для них тригером, наприклад, нагадавши про загибель побратимів. Краще, якщо ви будете говорити про свої почуття до нього: «Я тобою пишаюся», «Ти мій захисник»…

Комусь може здатися, що це просто слова, що це дуже просто. Але насправді, варто прислухатися до себе… І спробувати.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі