Він – у сотні найкращих акварелістів світу. Його роботи є на всіх континентах, окрім Антарктиди. Але він не малює бомби і полум'я. Це — про Віктора Зеліка — художника зі Слов'янська, що на Донеччині. Переїхати до Черкас його змусила війна.
З нагоди Дня художника, який відзначають 8 жовтня, він поділився з Суспільним звідки бере натхнення і що любить зображати на своїх картинах.
Його вже пів сотні років не перестають надихати потаємні куточки міст та природи, розповів художник:
"Я люблю міські пейзажі. Куди б я не приїжджав протягом багатьох років, я завжди ходжу по місту, заходжу в арки, двори і намагаюся знайти щось цікаве, старе, якісь архітектурні елементи".
Робоче місце художника, додав пан Віктор, може бути всюди. Його не знищить війна. Ідеї він бачить у закутках міст чи просто неба посеред парку. Достатньо паперу та пензлів, погляду на те, що малює — і ось вона, робота аквареліста:
"Наприклад, малював Сосновий бір. Сосни, стежечки. Персонажів я зробив із минулого століття".
У парк "Сосновий бір" Віктор Зелік їздить, щоб показати людям свою творчість і свої роботи.
Пан Віктор — зі Слов’янська, що на Донеччині. До Черкас його, як і тисячі інших українців привела війна:
"Ми в обидві війни – у 2014 році і ту, що з 2022-го, їхали і прощались назавжди. Воно все "сидить" там, всередині. Я не малюю бомби, снаряди, снаряди і полум'я. Я бачив воєнний натюрморт. Там каска лежить, гільза, патронташ. Стоїш і плачеш — і всередині, і зовні".
"У своїх роботах я показую людей, персонажів, минуле і теперішнє. Так би мовити, чіпаю за душу глядача, який далі вже сам це все розвиває"
Кожна картина, розповів пан Віктор, має особливий задум та сюжет:
"Ось, на одній із картин чоловік іде з репетиції. Він втомився, ледве ноги волочить, але отримав задоволення. А місто тут я "занурюю" в епоху 30-40-х років. Люблю ці машини, ці старі міста".
Роботами митця цікавляться місцеві жителі.
"Я приходжу і відпочиваю душею, коли дивлюся на цю творчість", – розповіла пані Лідія.
Не оминають увагою художника і місцеві білки.
"Із рук беруть горішки, самі підходять. Але погладити себе не дають", – зазначив він.
Віктор Зелік розповів: пам’ятає ті часи, коли картина була заввишки в три метри і над нею працювали роками. Втім, і досі мистецтво знаходить відгук в його душі, а отже воно – це сила, яку не знищить ані стихія, ані війна.
