Три корови, три собаки та 8 котів – все багатство родини з села Іванівка Черкаської громади
Корови Розка та Квітка, телята Бізон і Будулай, три собаки та восьмеро котів — господарство 60-річної Юлії з села Іванівка Черкаської громади на Донеччині. Разом із чоловіком вона живе за 35 кілометрів від фронту. Їхній будинок двічі зазнавав руйнувань через російські обстріли — у 2022 році та навесні 2025-го. Літню кухню знищило вщент, уламками поранило корову, яку довелося дорізати, а пес Джульбарс дістав контузію та осколкові поранення.
Попри це, каже жінка, господарство не покидають — худоба залишається єдиним способом вижити. Як живе в прифронтовому селі — в матеріалі Суспільне Донбас.
У селі немає магазинів, аптек і централізованого водопостачання. А погріб, розповідає жінка, у 2022 році став для родини домом на пів року.
“Людей тут залишилося мало. Будинки майже всі розбиті. Вікна, дахи, всі сараї — все було розвалене. Довелося цілий рік займатися ремонтними роботами. Ну, дякувати волонтерам, що нам поробили і дахи, і поставили вікна”, — розповідає Юлія.
Під час одного з обстрілів родина втратила корову.
“Якраз були прильоти тут, і вона була поранена — довелося її дорізати”, — каже жінка.
Погріб, у якому родина ховалася від обстрілів, досі тримають напоготові.
“Оце наше “бомбосховище”, можна сказати. Те, що нас рятувало у 2022 році. Правда, тоді і двері — все вилетіло. Це вже по-новому зробили”, — розповідає Юлія.
У погребі, згадує вона, прожили майже пів року.
“З травня і по осінь отут були”, — каже жінка.
Господарство родина продовжує тримати попри обстріли. Доглядають телят Бізона та Будулая, саджають город і заготовляють сіно на зиму для корів.
“Все одно без корови не можна. Корова — це… Не дарма вже кажуть: корова — це годувальниця. І кружка молока — і ти вже не голодний”, — говорить жінка.
Окрім худоби, у дворі живуть вісім котів та три собаки.
Їхній пес Джульбарс також постраждав під час російських атак.
“Джульбарсик у нас теж постраждалий. Його і вибухом тут — і в 2022 році, і в 2025 році. Його трохи і контузило, і поранило. Теж виходжували”, — розповідає жінка.
Каже: коли переїхала до Іванівки, людей у селі було більше.
“Тут взагалі було сто з гаком людей. Тут усі вулиці були забудовані будинками”, — згадує Юлія та додає: зараз все змінилося.
“Магазинів у нас немає, аптек у нас немає. Аптека є виїзна, тільки приїжджає вона на Новомиколаївський старостат. Туди можна добратися. Води теж зараз поки немає. Була централізована, але зараз, звісно, будинки розбиті”, — каже Юлія.
Світло в Іванівці відновили, але до цього, каже Юлія, рік жили без електрики. За звуками, додає жінка, вже навчилися розрізняти зброю.
“Десь дрон, десь іще щось, десь “Шахед”. Вони ж звучать по-різному”, — розповідає жінка.
Попри страх, виїжджати родина не планує.
“Страшно. Страшно жити, а де діватися? Їхати нам — не варіант, тому що ні за що не зняти житло. Та й на переїзд треба великі гроші. А так — поки в нас тихо, поки — нікуди”, — каже Юлія.
