За 5 км від фронту: як живе Ярова без електрики, зв’язку та магазинів

П’ять кілометрів на велосипедах, із собаками та під дронами — так жителі Ярової на Донеччині їздять до Святогірська.

У місті — крамниці та можна подзвонити з мобільного, бо в селищі ані електрики, ані зв’язку та вже третій місяць, розказали Суспільне Донбас жителі Ярової. За підрахунками Лиманської військової адміністрації, у Яровій залишаються 76 людей, розповів телефоном начальник Олександр Журавльов. За даними мапи DeepState, фронт — за п’ять кілометрів від селища.

Як живуть люди в Яровій — в матеріалі Суспільне Донбас.

За покупками з Ярової до Святогірська приїхали Тетяна та її мати Олена. Разом із ними — собаки Соня, Бубусік та інші.

“Одна — сусідська. Вона жила у жінки, та виїхала, а ми її до себе забрали. Ще четверо до нас прийшли — їх теж залишили люди, жінка виїхала, тепер ми годуємо. Вони за нами, вони нас не кидають. Де б ми не були — завжди з нами. Навіть якщо на городі — вони будуть з нами. Охорона шикарна”, — говорить Тетяна.

Олена каже: до Святогірська їздять по продукти та “на зв’язок”.

“Приїжджаємо сюди через день. Ми тут поряд, хвилин 15–20 їхати”, — розповідає Олена.

Дорога, каже жінка, небезпечна через дрони, які постійно літають над селом і трасою.

“Ми їх бачимо. Ми вже не знаємо, які дрони — коли російські, коли українські. Вони низько над нами спускаються — і російські, і наші. На виживання: пощастило — пощастило”, — говорить Олена.

Олена додає: у Яровій постійно чутно вибухи, а російські дрони палять будинки.

“КАБи прилітають, дрони. Весело. Ну, живемо. Світла немає, зв’язку немає. Будинок цілий, але вчора два прильоти дронів було по вулиці. Слава Богу, загасили. Дрони палять хати”, — каже вона.

70-річний Володимир також приїхав до Святогірська за продуктами. Чоловік розповідає: пів року не отримував пенсію.

Володимир, житель Ярової. Суспільне Донбас

“Знайшли таксиста, з’їздили у Слов’янськ, і я отримав аж шість пенсій. Тепер я з грошима. А шість місяців так виживав”, — говорить Володимир.

Чоловік каже: город у Яровій без поливу майже нічого не родить, а через відсутність світла користуватися свердловиною складно.

“У мене такий город, що якщо не поливати — можна нічого не садити. Світла немає, свердловина є, вода є, а світла немає — і все. Три роки тому посадив сім відер картоплі без поливу, а восени викопав два відра гороху. Сказав: більше садити не буду”, — розповідає чоловік.

Будинок чоловіка — з вибитими вікнами та дірками в даху після обстрілів.

“Вікон взагалі немає — сім вікон повилітали. Позабивав усе клейонками й плівками. У даху теж п’ять дірок. Каструлі попідставляв — так і перезимував. Дровами топив, пічкою. І зараз уже заготовляю дрова на наступну зиму. Не знаю, чи доживу, але нехай будуть”, — каже Володимир.

Російський дрон, згадує чоловік, ледь не вбив його біля власного двору.

“Підходжу до воріт, а він уже дзижчить поруч. Дивлюся вгору — там немає, там немає. Думаю: де ж він? Опускаю очі, а він летить понад асфальтом. І мене побачив якраз навпроти. Якби раніше побачив — убив би. Він метрів сто пролетів, розвертається і назад. Я тоді тікати за паркан. Так він як ударив. Так що я вже стріляний”, — говорить чоловік.

Попри небезпеку, евакуюватися Володимир не планує.

“Я на одному місці вже 70 років. Діти поїхали, жінка померла, сьомий рік уже сам живу”, — говорить він. Нікуди (не поїду — ред.). Помирати буду вдома”, — каже він.