Приватна компанія найбагатшої людини України Ріната Ахметова ДТЕК зупиняє роботу найпотужніших у країні шахт та гірничо-збагачувальних комбінатів.
Пресслужба компанії ДТЕК називає причину зупинки своїх підприємств — системна криза в енергетичній галузі України. Пов’язані з компанією політики звинувачують владу у штучному створенні цієї кризи. Але чи так це насправді? Чи не доклав руку до кризових явищ найбільший приватний гравець енергетичного поля Рінат Ахметов? Хто насправді жертва, а хто хижак?
У своєму розслідуванні журналіст Петро Чумаков розповів, як «професіонали» ДТЕК тиснуть на владу, зловживають монопольним становищем, зупиняють власні шахти та кидають напризволяще шахтарські містечка, закривають енергоблоки на ТЕС, але при цьому інтенсивно нарощують видобуток зеленої електрики, яку продають державі за найвищою у світі ціною.
Шахти в оренду, кінці — в ОРДЛО
Наближеність до влади дозволила «донецьким енергетикам» отримати у користування 6 державних шахт з промисловим запасом вугілля у 370 мільйонів тонн. Після того, як разом з Януковичем у 2010-му до влади приходять «донецкие», першим замміністра вугільної промисловості призначають топменеджера ТОВ «Донбаська паливно-енергетична компанія» Юрія Чередниченка. Кабмін Азарова видає розпорядження щодо передачі в оренду майнового комплексу держпідприємства «Добропіллявугілля».
У результаті Фонд державного майна укладає договір оренди величезного вуглевидобувного комплексу, оціненого у 1 млрд 355 млн грн, зі створеним два місяці тому ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля». І хоча ця фірма без імені-досвіду, її кінцевий власник Рінат Ахметов у тому ж 2010 році вже вп’яте очолив рейтинг найбагатших українців з капіталом у $ 17,8 млрд. Куратор процедури оренди, перший заступник міністра вугільної промисловості Юрій Чередниченко через пару місяців після підписання договору очолив нове дітище пана Ахметова.
У ДТЕК тоді розповідали, що це початок масштабних реформ у вугільній галузі. Натомість експерти енергоринку відзначали, що олігархічним структурам набагато дешевше було отримувати контроль над державною власністю через оренду, ніж через приватизацію.
Наскільки прозоро та законно відбувався цей конкурс на оренду одного з найбільших вугледобувних підприємств України, зараза сказати важко. Фонд держмайна України стверджує, що начебто у липні 2014 року озброєні бойовики викрали в окупованому Донецьку службову документацію.
Королі териконів не дотрималися слова
Після приходу компанії донецького олігарха до шахт Добропільщини життя гірників та й міст регіону загалом повинно було змінитися. І однозначно — у кращий бік. У цьому тоді переконували топменеджери ДТЕКу.
Договором оренди було передбачено збільшення видобутку вугілля з 2,3 млн тонн до 5,2 млн тонн, залучення 2 млрд грн на модернізацію обладнання, збереження робочих місць тощо. Але цього не сталося. Це видно по обсягах видобутку вугілля. Ані за 5 років, ані до сьогодні, не вдалося навіть наблизитися до позначки у 5 мільйонів тонн. У 2015 році шахти «ДТЕК Добропіллявугілля» видали на-гора 2,2 млн, 2018-му — 2,9 млн.
Та й нарощувати видобуток вже нема кому. За десять років перебування під контролем структур пана Ахметова чисельність працівників «Добропіллявугілля» зменшилася з 15 тисяч до 5,5 тисяч. Саме стільки працівників підприємства перебувало у реєстрі застрахованих осіб Пенсійного фонду станом на лютий 2020 року.
Як же ДТЕКу вдалося позбутися зайвих з точки зору його менеджерів працівників?
«Практично ніякого скорочення працюючих у ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля за цей період не було, — розповідає голова Добропільського теркому профспілки працівників вугільної галузі Петро Древаль. — Основна маса людей написали заяву за власним бажанням. Тому що, якщо людина звільняється офіційно, з попередженням служб зайнятості, тоді їй виплачуються норми, закладені у нашому колдоговорі, — допомога у розмірі тримісячної зарплатні. Якщо ж людина добровільно уходила, компанія виплачувала, найчастіше, шестимісячну (допомогу). І багато хто писав ці заяви і уходили за власним бажанням. Була категорія, і зараз є, ображених у тому числі і на профспілку: а чому ви нас не попередили, чому не захистили. Ми вам казали, що буде далі, ви нас не послухалися».
На тлі невиконання зобов’язань з нарощення обсягів виробництва та одночасного скорочення працівників, «професіонали» Ахметова розпочали у регіоні потужну піар-компанію. Її генератором стає керівниця департаменту сталого розвитку компанії ДТЕК Вікторія Гриб (сьогодні — нардеп України, членкиня «енергетичного» комітету). У шахтарських селищах з`являються конкурси для гірників та їх дітей, спортивні змагання, будівництво дитячих майданчиків, та найдорожчий проєкт — реконструкція спортивного комплексу та стадіону у Добропіллі вартістю у 25 мільйонів.
Фінансування благодійних проєктів здійснювалося через спеціально для цього створену ГО «Центр муніципального розвитку Добропілля». Але ця ілюзія тривала недовго. На сесії Добропільської міськради опозиційний депутат Микола Стрєпоченко заявляє про розкрадання 40 мільйонів гривень, виділених ДТЕКом. За його словами, кошти розподілялися безпосередньо Вікторією Гриб та міським головою Андрієм Аксьоновим, а «відмивалися» шляхом створення фіктивних фірм та виконання фіктивних обсягів робіт. За матеріалами, наданими СБУ з цього приводу, прокуратура Донецької області розпочинає кримінальне провадження за статтею «розтрата».
Міський голова Добропілля разом з депутатами на першої сесії після обрання / фото: 06277.com
Проте, на гучну та яскраву благодійну діяльність, хоча і з кримінальним присмаком, орендар шахт давав лише однією рукою. Іншою — позбавлявся усього, що вважав неліквідними активами. Для цього люди ДТЕК потужною командою увійшли до міськради Добропілля на виборах 2015 року і загалом склали близько третини депутатського корпусу. Плюс вельми лояльний тоді до енергохолдингу Андрій Аксьонов став міським головою.
Одразу після виборів розпочався процес передачі величезної кількості об’єктів соціальної сфери, а також котелень, тепломереж з балансу ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» у власність громад чотирьох міст Великого Добропілля. Це лягає величезним тягарем на місцеві бюджети.
Та «благодійність» ДТЕК по відношенню до шахтарського краю має ще один аспект та ще одну «ціну» — для міського бюджету. У лютому 2020-го на сайті Добропільської міськради з’являється петиція щодо збільшення ставок орендної плати за землю для гірничодобувних підприємств. Яка швидко набирає не тільки необхідну, але й рекордну кількість голосів.
Шахти Добропілля/ фото: Петро Чумаков
Петицію розглядали на сесії міськради. Хоча Податковим кодексом передбачений розмір орендної ставки від 3 до 12 відсотків, з початку користування шахтами ДТЕК сплачує за найнижчої ставкою. У Добропіллі вона складала 3%, у інших містах, де є ДТЕК — від 6 до 10%.
За даними начальника фінансового управління Добропільської міськради, наразі «ДТЕК Добропіллявугілля» сплачує 5,8 млн грн земельної оренди. У випадку, якби платили за найвищою ставкою, міський бюджет щороку отримував би майже 24 млн.
Зупинити все
З першого квітня поточного року компанія ДТЕК вивела у простой (зупинила усі виробничі процеси, крім підтримки життєдіяльності) шахти «Добропіллявугілля». Поки що — на два місяці. У цей період гірники знаходитимуться вдома та отримуватимуть тарифну ставку або оклад. Це близько 8000 грн замість 28000. Причина, яку назвала пресслужба енергокомпанії — «системна криза у енергетичній галузі України».
Голова Конфедерації незалежних профспілок Донеччини Дмитро Зелений / фото: Петро Чумаков
«Якби не умови сьогоднішнього карантину, вже були би тисячі шахтарів у місті Києві, і біля Кабміну, і на Банковій вулиці, і перед Верховною Радою. Але ми не маємо сьогодні можливості брати участь у протестних акціях. Тому у такому режимі очікування знаходимося», — стверджує голова Конфедерації незалежних профспілок Донецької області Дмитро Зелений.
Життя одразу чотирьох шахтарських міст з населенням у понад 70 тисяч мешканців — Добропілля, Білецьке, Білозерське, Новодонецьке — опинилося на межі зупинки. Адже останнє століття тут усе оберталося навколо шахт. Під загрозою зриву опинилося виконання місцевих бюджетів.
Заст. міського голови Добропілля, колишній працівник ДТЕК Олексій Кормільцев / фото: Петро Чумаков
«Податок з доходів фізичних осіб — 80% у долі бюджету. У грошовому вимірі — 130−140 млн грн у рік, — каже заступник міського голови Добропілля, колишній працівник ДТЕК Олексій Кормільцев. — Підприємства компанії ДТЕК — це 65% частки ПДФЛ. Можу сказати, шахти — містоутворюючі підприємства, без яких місто не може існувати взагалі».
Отже, за два місяці простою шахт бюджет Добропілля на Донеччині вже втратив близько 12 мільйонів гривень.
Полювання на «енерговідьом»
В усіх своїх нинішніх проблемах гірники Добропільщини, керівники профспілок звинувачують політику держави у енергетичній сфері, а персоніфікованим злом стала для них одна людина — голова парламентського комітету з питань енергетики Андрій Герус.
В середині вересня минулого року Верховна Рада приймає «поправку Геруса» до Закону «Про ринок електричної енергії». Впроваджені зміни дозволили учасникам ринку купувати електрику з країн, що не є сторонами європейського Енергетичного Співтовариства (а це — Росія та Білорусь) за двосторонніми договорами. Сам автор поправки наголошував, що вона спрямована на підвищення конкуренції та зниження цін на внутрішньому енергоринку.
Натомість противники розпочали шалену кампанію, звинувативши автора поправки у «торгівлі на крові» та лобіюванні інтересів олігарха Коломойського. Наприкінці 2019 року парламент вносить чергові зміни до закону, якими «забороняється продаж та/або постачання електричної енергії, імпортованої з РФ, за двосторонніми договорами та на внутрішньодобовому ринку».
За даними, озвученими Андрієм Герусом, впродовж першого кварталу 2020 року до об'єднаної енергосистеми України потрапляло лише 0,2% російської електроенергії. А на початку квітня Нацкомісія з регулювання енергетики та комунальних послуг на час карантину повністю забороняє імпорт електрики з Росії та Білорусі.
Не менш вагомі здобутки борців з «торгівлею на крові», а також лобістів ДТЕКу, на іншому вугільному фронті. З 1 травня уряд запроваджує 65% мито на деякі марки російського вугілля.
Весна-2020 приносить найбагатшій людині України відчутну перемогу і на політичному ринзі — 12 березня прем'єр-міністром стає Денис Шмигаль. Який до цього працював директором Бурштинської ТЕС «ДТЕК Західенерго». До речі, можливе зловживання ДТЕК монопольним становищем на «Бурштинському енергоострові» розслідує Антимонопольний комітет України спільно з Секретаріатом Європейського енергетичного співтовариства.
Але хлопці з донецьких териконів не звикли зупинятися на пів шляху. 18 квітня у ефірі телеканалу «Україна» обговорюється можливий колапс енергосистеми та ймовірність віялових відключень електроенергії. Врятувати ситуацію на думку запрошених до ефіру та лояльних до ДТЕК спікерів може… «власний» міністр енергетики.
«Вихід один — усіх цих популістів, блогерів прибрати (від керування енергетикою), знову пустити туди людей, які розуміють, тобто призначити міністра енергетики, який знає, що робити, — розповідав гендиректор ДТЕК Енерго Дмитро Сахарук. — Потрібно швидко, чітко, системно приймати рішення по заданому алгоритму. Я думаю, через два-три тижні ми побачимо перший результат».
Проте, повертаючись до шахт Добропілля, проблеми з видобутком вугілля у компанії почалися ще до появи Геруса у політиці. У середині 2014, нібито через нерентабельність, було зупинено роботу однієї з орендованих у держави шахт — «Білецької», з запасами вугілля у 90 мільйонів тонн. Наразі ДТЕК узгоджує з Фондом держмайна її повне закриття.
«Зелені тарифи» замість «чорного золоту»
Зелена енергетика у шкалі пріоритетів президента ФК «Шахтар» давно потіснила «чорне золото». Так, справді, структури пана Ахметова володіють одними з найбільших потужностей відновлювальних джерел енергії. Два роки тому частина цих активів зосереджується у ТОВ «ДТЕК ВДЕ».
На офіційному сайті компанії ДТЕК розділ «Зелена енергетика» у структурі бізнесу розміщений на першому місці, випереджаючи теплову енергетику, видобуток газу, розподіл електроенергії.
Наприкінці минулого року потужності компанії у відновлювальній енергетиці досягли 1 Гігават (1000 Мегават). Це — потужність одного атомного енергоблоку і приблизна потужність споживання Києва. У планах компанії — подальше нарощення потужностей ВДЕ. А стратегічна мета, прописана на сайті, — стати вуглецево нейтральною компанією до 2040 року.
Натомість мотиви активного освоєння дружньої до довкілля енергетики — не тільки благородні. Україна викуповує Гігавати зеленої електрики у виробників за найвищими у світі тарифами — по 30−45 євроцентів за кВт-год. А її частка на енергоринку невпинно зростає.
«Отже, очевидно, „зелені“ все більше і більше будуть витискати із роботи інші види генерації, зокрема ті, які дешевші та ті, які дають більше робочих місць. Іншими словами не імпорт, а „зелені“ сьогодні звільняють шахтарів, — стверджує Андрій Герус, голова „енергетичного“ комітету. — Можна по-різному ставитися до цього факту, але це факт. Найбільші СЕС та ВЕС сьогодні у власності ДТЕК. Отож, ДТЕК, будуючи генерацію на найвищому у Європі „зеленому“ тарифі, забирає роботу у шахтарів своїх шахт. Можна довго брехати через свої телеканали та через своїх продажних політиків/депутатів/експертів, але все одно правда стає очевидною».
У передчутті зеленого колапсу
Наприкінці минулого року голова НКРЕКП Валерій Тарасюк направляє листа голові парламентського комітету з енергетики Андрію Герусу, у якому описує проблеми, що виникли внаслідок стрімкого поширення відновлювальних джерел енергії.
Так, потужність ВДЕ за підсумками 2020 може зрости до 8 ГВт., а її вартість для держави — до 42,5 млрд грн. А вже наступного року «складеться ситуація, коли Оператор системи передачі вимушений буде обмежувати генерацію з ВДВ (до 21% генерації)». При цьому вартість цих обмежень для держбюджету становитиме 10 млрд грн, оскільки відповідно до ЗУ «Про ринок електричної енергії», обмеження відпуску електрики ВДЕ компенсується їх власникам за зеленим тарифом.
А альтернативою обмеження генерації об’єктами ВДЕ є обмеження атомної енергетики, яка є найдешевшою в Україні. У цій ситуації голова НКРЕКП прогнозує подорожчання електроенергії для споживачів на 35 коп. та невиплат виробникам за «зеленим» тарифом, оскільки держава буде не в змозі компенсувати у повному обсязі. Звісно, після таких заяв голови НКРЕКП, лояльні до структур пана Ахметова політики оголосили пану Тарасюку «анафему», як до цього робили з паном Герусом.
Ну, а що ж отримує український бюджет від стрімкого розвитку альтернативної енергетики? А отримує він мільярдні збитки.
Так, у тому ж листі голови НКРЕКП називаються тарифи на «зелену» енергетику у країнах ЄС: 4−5 євроцентів за Кіловат-годину. Натомість в України тариф для об’єктів ВДЕ, побудованих у період 2010−2015 рр., минулого року коливався від 30 до 46 євроцентів. Тобто — майже у 10 разів вище!
А за інформацією члена НКРЕКП Д. Коваленка, наданої на інформаційний запит, держава відшкодувала 2019-го власникам ВДЕ 24,5 мільярди гривень. Компенсувала за найвищими у світі тарифами. Якщо порівняти з надактуальною сьогодні сферою охорони здоров’я, то розмір державної медичної субвенції місцевим бюджетам у бюджеті поточного року — це лише 14,5 мільярдів гривень.
Нагадаємо, «зелений тариф» та механізм його відшкодування запроваджено 2009 року, а пролобійовані законодавчі зміни, на думку експертів енергоринку, були у інтересах олігархічних структур.
А вже поточного року, за прогнозними розрахунками НКРЕКП, вартість виробленої «зеленої» електрики становитиме понад 46 млрд грн. Якщо ж доведеться запроваджувати обмеження на генерацію ВДВ, то, за даними Нацкомісії, вже наступного року Україна компенсуватиме їх власникам 10 мільярдів гривень за взагалі не використані потужності.
P.S.
А тим часом на Донеччині, у Добропіллі, усе частіше задаються питанням — чи можливе життя без шахт?
Місцева влада поспіхом розглядає проєкти диверсифікації надходжень до бюджету, стимулювання малого та середнього бізнесу, залучення вітчизняних та закордонних інвестицій. Усі розуміють — за найсприятливіших умов ці проєкти можуть принести суттєві результати лише через декілька років.
Та й чи зможуть тисячі колишніх шахтарів працювати в інших сферах, навіть якщо вдасться створити робочі місця? Хто буде нести соціальну відповідальність за тисячі безробітних гірників? Хто допоможе їм адаптуватися до нової реальності?
«Тут усі вугільні міста та селища. Вони росли у 60-ті роки (минулого століття), коли відкривали вугільні підприємства, — каже місцевий житель Сергій Раєвич, який усе професійне життя пропрацював на шахтах Добропільщини. — Тут немає фабрик, заводів. Ось і все. На цей момент дорога до Польщі закрита. Ні роботи, нічого». Він, як і більшість шахтарів, не вірить, що вдасться знайти заміну вугільним підприємствам.
Джерело ИА "Вчасно"
