Поранений Лиман очима людини, що тимчасово повернулася у місто. Відео

Проте не відвідати рідне місто не могла.

 

«У Лимані я жила все життя. Переїхала у Слов’янськ до чоловіка, але там прожила тільки один рік. Аж тут почалася війна. Мені зателефонували родичі з Англії та запропонували переїхати тимчасово до них. Оформили сімейну візу і ми та прожили 10 місяців. Погодилась ще й у зв’язку з тим, що потрібна була операція, яку зробити в Україні на той час не могли».

Так переїхала, зробила операцію в Англії, влаштувалася на роботу, діти пішли до навчального закладу. Але згодом все ж таки вирішили повернутися в Україну. Зупинитися вирішили у Хмельницькому.

 

Цілий рік вона не була вдома, а потім вирішила відвідати рідні місця.

 

Марія веде блог, тож своїми враженнями від побаченого у Лимані ділиться з глядачами…

 

«Тут живуть люди. Вони ремонтують дахи, забивають вікна, прибирають сміття поряд з будинками… Вони вже не реагують на звуки вибухів. Просто звикли. У кількох районах немає газу, світла, води. А вони якось пристосовуються. Зустрічаються з сусідами, спілкуються».

Місто зазнало дуже серйозних руйнувань та пошкоджень. Але, на її думку, говорити про 90% реально знищеного не можна, оскільки сюди враховують все: розбиті дахи та вікна, гаражі тощо. Водночас зізнається, що спочатку був трохи шоковий стан «наче все уві сні».

При цьому навіть під час побаченого, вона не втрачає оптимізму.

 

«Війна закінчиться. Так, місто поранено. Багато руйнувань. Страшно на все це дивитися, але… Це лише будинки. Страшніше дивитися на життя людей. Жили, будували плани. Прийшла війна і немає людей. А це – будинки. Ми обов’язково повернемось та все відбудуємо. Звісно, життя вже не буде таким, як раніше. Навіть якщо ця війна посуне нас в якомусь прогресі назад, я вважаю, що ми впораємось. Головне – щоб закінчилася війна і тоді ми все відновимо. Головне – бажання та колективна сила».