Як створювався та виглядає зараз «Казковий ліс» у Святогірську і до чого тут ВПО
У Святогірську та прилеглих населених пунктах Донеччини, напевно, немає жодної людини, яка б не знала про «Казковий ліс» або не побувала там. Але далеко не всі знають історію появи цього дивовижного місця, яке не постраждало навіть під час боїв та тимчасової окупації, тому що «було створено з любов’ю».
«Слов’янські відомості» поспілкувалися з організаторкою, волонтером та «потрійною» переселенкою Валерією Костюшко.
Валерія – тричі переселенка. І всі три рази змушена була з родиною шукати прихисток від російського агресора. Все почалося, коли вона була ще дитиною й вони з батьками змушені були тікати з Молдови через дії росії у т.з. Придністров’ї. Тоді знайшли прихисток у Донецьку. У 2014 році довелося знову кинути все й бігти з Донецька, оскільки росія розпочала війну тепер вже там. Оселилися у Святогірську. Але прийшов 2022 рік і історія повторилася – знову війна, окупація… Цього разу, на щастя, тимчасова і коротка, адже ЗСУ порівняно швидко звільнили місто. І вона повернулася додому.
«Дивлюсь тепер і розумію, що вже нікуди не хочу їхати. Тут мій дім – у Святогірську».
Так каже Валерія, коли починає розповідь про «Казковий ліс», який вистояв попри обстріли та окупацію. І це – «дитина», створена люблячими руками небайдужих людей.
«Казковий ліс – це наш проєкт… Взагалі, я створила організацію «Святогірськ на долоні» давно, а офіційно зареєструвала тільки у лютому 2023 року, хоча громадською діяльністю займаюсь приблизно з 2016 року. Саме у Святогірську зрозуміла, що хочу залишитися тут жити, виховувати дітей. Але деякі моменти мене не влаштовували. Наприклад, ось це місце, де зараз «Казковий ліс, було занедбаним вкрай. Я просто прогулювалась у цьому районі й побачила купу кущів, трави, сміття… Тоді й спало на думку, що з цим треба щось робити».
Спочатку свою ідею Валерія озвучила друзям – теж переселенцям, які оселилися у Святогірську. Вони підтримали ідею й вже разом почали думати, як все правильно зробити, адже треба було дізнатися про цю ділянку землі, отримати дозволи.
Місцева влада вислухала пропозиції та погодилася. Проводилися «круглі столи», було створено ініціативну групу. Але грошей, звісно, ніхто не виділив.
«Спочатку ми просто влаштовували прибирання – розчищали територію, корчували пні, розгрібали та вивозили сміття. Підтягнули до ініціативи місцевих підприємців. Хтось мав сили для однієї роботи, хтось – для іншої. У когось були матеріали, у когось – транспорт… Тоді були потрібні й задіяні навіть екскаватори, бо все було непрохідним у буквальному сенсі. І на це пішло багато часу. Перший сезон ми просто займалися розчищенням території, адже треба було занедбане протягом багатьох років довести до ладу».
Перші два роки вони збиралися щосуботи. Після виконання робіт влаштовували пікніки, відпочивали…
«Самі скидали на все власні кошти. Підтягнулися друзі, інші небайдужі мешканці міста, організації, бізнесмени. Все це робилося насправді невеликими грошима, тому що створено власними силами. Наприклад, вирішили побудувати сцену – гроші потрібні були тільки на кріплення, оскільки роботу виконували самі, а дошки подарував один з місцевих учасників ініціативи».
Щодо залучення додаткових коштів, то це також трохи було. Зокрема, БФ «Слов’янське серце» допоміг скласти проєкт, завдяки якому встановили дитячий майданчик. Так само з’явився і тенісний стіл коштами міжнародних фондів. Все інше – лавочки, урни тощо люди покупали самі, за власним бажанням.
Lions Club «Svyatogorsk» також долучився до організації. Вони брали участь у будівництві гойдалки, лавок, бесідки й взагалі весь час підтримували таку ініціативу.
Так потрошку, за приблизно 5 років, «народився» цей дійсно «Казковий ліс». З’явилось вуличне освітлення, встановили відеоспостреження…
«Я не можу навіть порахувати тепер, скільки різноманітних заходів (спортивних, міських свят, розважальних тощо) було проведено тут. Власне, з’явилося, так би мовити, «тусовочне місце». Раніше ж у Святогірську взагалі не було жодного офіційного парка чи скверу, та й взагалі місця для проведення якихось заходів, дозвілля. Біля виконкому щось намагалися зробити, але це дуже незручно, оскільки щільність населення більша біля багатоповерхівок, а там нічого такого не було».
А потім прийшов 2022 рік, почалася повномасштабна війна. Російські війська заподіяли місту велику шкоду під час боїв та тимчасової окупації. Багато руйнувань, пошкоджень…
«А тут я приходжу і бачу, що на щастя, все залишилося цілим. Нічого не постраждало під час бойових дій. Це просто безмежна радість. Хоча, згадую, коли ми тільки все це встановлювали, нам кричали, що це неможливо. І що нема для кого це робити – все потрощать. Ту ж саму вуличну бібліотеку зі скляними вікнами розіб’ють… За лаштунками, ця бібліотека прожила 2 роки до війни, бойові дії. А ці скляні дверцята так і стоять, ніхто їх не зламав, навіть війна».
Ось так запрошував до бібліотеки тоді ще місцевий активіст, а сьогодні начальник ВЦА Святогірська Володимир Рибалкін.
А сьогодні він каже, що книги передають сюди відомі письменники, зокрема Ірен Раздобудько: Книги просто неба: у Святогірську запрацювала вулична бібліотека.
Також «Слов’янські відомості» розповідали, як Валерія Костюшко рятувала козу зі Святогірська, яку хотіли продати на м’ясо через те, що вона була гермафродитом. І про її нове, щасливе козляче життя вже під Києвом.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
