"Ми не маємо права залишати людей у біді": історія рятувальника зі Слов'янська Олександра Щиковського

З початку повномасштабного вторгнення Олександр залишився у рідному місті, бо розумів, що має допомагати мешканцям Донеччини. Попри постійну небезпеку, він залучається до розбору завалів, евакуйовує людей з прифронтових населених пунктів та ліквідовує наслідки ворожих обстрілів. “У березні 2022 року я супроводжував гуманітарні автобусні колони під час евакуації мешканців Маріуполя, які постраждали внаслідок бойових дій. Також брав участь в евакуації мешканців Краматорського району. Було надзвичайно складно, адже дороги постійно прострілювалися ворогом. Люди до останнього залишалися у власних помешканнях, сподіваючись, що ситуація стабілізується, а вже коли фронт наближався — тільки тоді наважувалися евакуюватися, наражаючи на небезпеку і себе, і нас. Але ми не мали права їх залишити — ми рятувальники, і це наша місія”, — ділиться Олександр Щиковський.

 

Рятувальник разом з колегами рятував людей з-під бетонних плит і уламків у Часовому Ярі після ворожого обстрілу, який повністю зруйнував п’ятиповерховий будинок. “Ввечері 9 липня 2022 року, внаслідок ракетного удару по Часовому Яру Бахмутського району, було зруйновано багатоповерховий будинок. Ми прибули на допомогу й почали рятувальні роботи — кожному рятувальнику дали свій сектор, працювали без відпочинку. Пам’ятаю, як розкопував чоловіка, який понад добу лежав під плитами. Коли ми дісталися до нього, він сказав, що з ним все нормально. Я не повірив — думав, не відчуває травм. Але коли ми підняли плиту, він просто встав, обтрусився і сам пішов до швидкої. Такий момент ніколи не забудеш — ніби диво. Тоді рятувальники працювали п’ять днів безперервно. Вдалося врятувати дев’ятьох людей. На жаль, загинули 48, серед них — одна дитина. Було дуже важко морально — бачити, як страждають невинні, як батьки плачуть за дітьми. Це біль, який не минає”, — розповідає Олександр.

 

Робота рятувальника — це не лише про героїчні порятунки. Інколи, на жаль, доводиться знаходити тих, кого вже не врятувати. “У Слов’янську після ворожого обстрілу було зруйновано частину багатоквартирного житлового будинку. Проводили аварійно-рятувальні роботи, вивозили багато уламків, будівельного сміття. На другий день виявили тіло чоловіка — під час удару він стояв біля вікна на 5 поверсі, проводжав дружину, і внаслідок руйнування конструкцій його викинуло на вулицю і завалило уламками”, — пригадує командир відділення - водій.

 

Олександр також залучався до розбору завалів й після деокупації Святогірська. За однією з адрес з-під уламків зруйнованого будинку дістали тіло загиблої жінки, яка весь час окупації пролежала під завалами.

 

Бували випадки, коли люди евакуювалися з прифронтових міст Донеччини до більш безпечного Слов’янська, та, на жаль, війна діставала їх і там. “До нашого міста, у приватний сектор, приїхала сімейна пара зі Святогірська. Пряме влучання снаряда — і все господарство перетворилося на руїни. Я тоді працював з колегою на автомобілі швидкої допомоги — чоловіка сильно посікло осколками, ми йому наклали джгути, й прямо в дорозі надавали домедичну допомогу, але, на жаль, він не вижив. Жінку теж доправили до лікарні, вона залишилася жива”, — розповідає Олександр.

 

У вільний від роботи час Олександр полюбляє ходити на риболовлю.

 

У рятувальника є дружина, яка також працює в Службі порятунку, та син. Вони підтримують його і пишаються своїм героєм. Для сина Олександр — справжній приклад мужності, а для дружини — надійна опора, за якою — як за кам’яною стіною.

 

“Я мрію про мирне життя, щоб якомога швидше закінчилася війна”, — Олександр Щиковський.

 

Наразі Олександр готується до виходу на пенсію — за плечима роки служби, десятки врятованих життів і моменти, коли доводилося ризикувати всім. Він не шукав слави, але став справжнім прикладом мужності й людяності, який надихає інших.