«Мрія, яка підтримує та надихає»: як працює благодійний фонд у Слов’янську та які нові цілі планує вирішити найближчим часом

Жителька Слов’янська – Тетяна регулярно приводить свого сина на заняття у фонд «Слов’янська Мрія». Тетяна – домогосподарка, адже змушена постійно доглядати за сином. Розповідає, що попри його діагноз (аутизм) саме тут він може відчувати себе дитиною. Такою, як всі інші. А ще – здобувати не тільки навички комунікації, а й малювання, конструювання тощо.

«У мене дитина – інвалід, і йому, звісно, не вистачає спілкування навіть попри те, що він не може спілкуватися, як інші дітки. Але ж дивиться на них, цікавиться, бачить що вони роблять, і повторює. Вдома я з ним також займаюсь – робимо якісь малюнки, вироби. Але це не можна і порівнювати з тим, що у нього виходить на заняттях у центрі. Тут він більше розуміє, що і як робити, ніж коли я детально пояснюю, і це дуже допомагає мені його виховувати. Тим більш зараз, під час війни, коли наш реабілітаційний центр не працює, все зачинено. Я безмежно вдячна, що є така можливість. Хочу додати, що і діти його сприймають дуже добре, немає жодних проблем через те, що він відрізняється від усіх. Навіть коли й зробить щось не так, або раптово почне танцювати, то вони можуть почати сміятися, а син – разом із ними. Він відчуває, що це не зі зла, по-доброму. До того ж, разом із ними і він росте – для нього це також якийсь новий досвід, нові сходинки. Він дивиться, як ідуть по ним інші та намагається не відставати», – розповіла Тетяна.

Таких та інших історій, на жаль, багато. А спрогнозувати, скільки буде людей з інвалідністю як психоемоційною, так і фізичною, неможливо. Тому вже зараз, під час війни, активісти поставили за мету створити по-справжньому безбар’єрний простір.

З чого все починалось

До повномасштабної війни Слов’янськ був невеликим курортним містом на Донеччині. Сюди часто приїздили відпочивальники, ще частіше – люди з особливими потребами, оскільки саме тут знаходиться один з найстаріших грязьових курортів України.

Відомим вже на весь світ Слов’янськ став через події 2014 року, коли місто захопили проросійські бойовики. Окупація тривала кілька місяців. Після звільнення міста його почали потроху відроджувати як місцеві органи влади, так і небайдужі жителі, які повернулись додому після евакуації або бачили всі жахіття на власні очі…

Саме тоді, влітку 2014 року, кілька місцевих жінок вирішили, що потрібно зробити щось для того, аби не тільки покращити місто та зробить його більш красивим, а й об’єднати людей. Розпочати вирішили з організації місця для відпочинку, зустрічей та проведення святкових, спортивних та інших заходів…

«Мрія» – це не про місце. Це про людей

Як розповіла засновниця благодійного фонду «Слов'янська мрія» Євгенія Алфімова, тоді у багатьох людей було бажання щось робити для свого міста.

«Спочатку нас було п’ятеро. Тобто з п’яти жінок, які є самодостатніми, мають власний бізнес, досвід або сильне бажання покращувати спільне майбутнє і рідне місто, утворилась активна спільнота. І вирішила діяти, розпочавши діяльність з облаштування покинутої та порослої чагарниками ділянки між «літаком» на САТУ і педагогічним ліцеєм. Оскільки ми всі мріяли про краще, то і назвали майбутній сквер «Мрія», а свою спільноту «Слов'янська мрія», – розповіла активістка.

Спочатку жінки оголосили акцію з прибирання території, потім – зі збору коштів та матеріалів для облаштування. До ініціативи долучились місцеві жителі та підприємці, а також меценати з інших міст. Так почали з'являтись урни, лавки, фотозони, клумби. Вже у 2016 році на цьому місці провели захід з прикрашання дерева писанками та крашанками. Прикраси збирали всім містом і за кількістю писанок навіть встановили досягнення, потрапивши до книги рекордів України. Згодом тут були встановлені ігрові та спортивні майданчики, паркові шахи, танцювальний майданчик, організовані декоративні алеї, огороджена зона для вигулу тварин тощо.

У 2019 році громадська організація виграла грант, завдяки якому у сквері встановили перший у Слов’янську інклюзивний майданчик. Більш того, у 2022 році було розроблено і затверджено проєкт усього скверу, як інклюзивного простору.

«Ідея всього нашого скверу «Мрія» побудована на інклюзії. І ми планували надалі її розвивати. Тим більш, у нас місто таке, яке просто «кричить» про це. Скільки людей з інвалідністю отримували допомогу на «Слов’янському курорті»? А наші озера – це ж природне лікування людей. Тому дуже хочеться, щоб все у місті, включно з місцями для відпочинку, було доступним для кожної людини, і ми вирішили почати зі скверу. У нас навіть був вже готовий проєкт, який розробив американський архітектор. В онлайн-режимі він спілкувався з нами, з місцевою владою, оглядав всю територію через камеру. І врахував всі деталі, які дуже хотілось втілити. Було досягнуто згоди з місцевою владою, підписано всі документи, меморандуми. Але повномасштабна війна змусила призупинити цей процес», – каже Євгенія Алфімова.

Війна змусила зробити паузу, але вона тривала недовго

На початку повномасштабної війни більша частина організації евакуювалась через небезпеку, але частина людей ще залишилась тут. Найбільшу увагу приділяли діткам, які з різних причин не могли евакуюватися, проте не забували й про дорослих – їм регулярно передавали гуманітарну допомогу, яку привозили в місто благодійники.

Через деякий час майже всі повернулись додому та почали активну роботу, організовуючи психоемоційну підтримку та антистресові програми для всіх охочих. Особливу увагу приділяють дітям, яких дуже багато у прифронтовому Слов’янську. У місті не працюють школи та дитячі садки, тож фонд став чи не єдиним простором для дітей. Тут вони можуть зібратися, поспілкуватися, поспівати та навчитися чогось нового.

Не обходять осторонь і людей з особливими потребами.

«Зараз дуже важливо, щоб у місті було таке місце, куди можуть прийти діти та дорослі й почувати себе у колі друзів. Ми проводимо заняття у непристосованому для людей з особливими потребами приміщенні,  та й воно не наше, а отримане від друзів для користування та організації різноманітних заходів для містян і переселенців. Тому звернулись до місцевої влади, і нам надали приміщення в оренду. Воно потребує великого ремонту, роботи, матеріалів, коштів, але це нас точно не лякає. Ми вже проходили подібні випробування й отримували неймовірний результат завдяки людям, які готові підтримувати корисні ініціативи. Всі ж розуміють, наскільки це важливо сьогодні та як актуально буде після закінчення війни», – впевнена Євгенія Алфімова.

Одна з жінок, яка майже щодня приходить у нове приміщення, аби прибрати, пофарбувати, привести щось до ладу – Юля. Вона не дуже давно стала людиною з інвалідністю, повністю втративши слух після перенесеної коронавірусної хвороби. Просить не вказувати прізвище й не фотографувати, але погоджується розповісти про себе і про важливість безбар’єрності.

«Спочатку було повне несприйняття себе, світу, себе у цьому світі. Я не розуміла, як жити, якщо ти не можеш нічого чути. Навіть коли до тебе звертаються твої діти. Хто я? Навіщо? Що тепер можу робити, як взагалі жити? Стала дуже замкнутою, не хотілось нічого. За  деякий час знайома запропонувала піти у «Слов’янську Мрію», бо там потрібна була допомога. Не знаю чому, але погодилась. З того часу приходжу регулярно. І тепер вже не зовсім зрозуміло, хто кому допомагає – я чи мені. Тут я знову відчуваю себе людиною – живою, корисною. Так, не чую, але все розумію. І ще отримую досвід спілкування по-новому, бо навчаюсь відрізняти емоції, читати по губах. А головне – я серед людей, які не звертають уваги на якісь недоліки й вчать цього мене. Тому я просто впевнена, що це місце ще засяє новими фарбами. І я буду тут, разом з усіма, і після того, як завершаться всі ремонтні роботи», – наголошує Юля.

Наразі у цьому приміщенні триває капітальний ремонт. Але завдяки підтримці небайдужих людей, які знаходять час і приходять аби допомогти руками, приносять якісь речі (чайник, чашки, рушники, штори, праску тощо), будівельні матеріали (плитку, шпалери), кошти… цей інклюзивний простір дуже скоро відчинить двері для всіх, хто має потребу у спілкуванні, відновленні та психоемоційній підтримці. Незважаючи на жодні особливості та стан здоров’я.

Надія Зонтова

 

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі