Психологиня розповіла про підлітковий суїцид: чому діти наважуються на це та як розпізнати небезпеку?

Підлітковий суїцид: чому збільшилась кількість випадків та як розпізнати небезпеку?

У світлі сьогоднішніх подій неможливо не реагувати на страшні випадки суїциду серед дітей підліткового віку, та взагалі сам факт вкорочення життя людини. Наразі ця тема є актуальною, що підтверджують дописи та фото у соціальних мережах. Останнім часом таких повідомлень побільшало…

Про те, чому зараз загострилась ця проблема, що штовхає підлітків на самогубство, як батькам впізнати суїцидальні думки та наміри у своєї дитини, а також як допомогти їй знайти інший вихід, розповіла психологиня «Центру підтримки громадян у місті Слов’янськ» Роксолана Коршунова.

Останнім часом країну захлеснула хвиля повідомлень про випадки дитячого/підліткового суїциду. Чому на вашу думку, це відбувається саме зараз? Або, можливо, такі випадки завжди були, просто зараз на них зробили якийсь більший акцент?

Нажаль, це явище було завжди. Але зараз дійсно набуло більшого розповсюдження і цьому є причини, що стали обумовленими війною:

• життя дитини «перейшло до інтернету»,
• були розірвані соціальні контакти з друзями, родичами, вчителями та іншими значимими людьми для життя дитини,
• зацикленість на проблемі. Коли не має з ким поділитися переживаннями, то негативна емоція затягує як воронка і чим довше вона живе в середині, тим більше уваги дитини перетягує на себе. Весь простір думок захоплює негатив та переживання. Це дуже небезпечно, адже це дорога до непоправимих вчинків.
• кохання та почуття. Так як підлітки перебувають в умовах обмеженого живого спілкування, то фіксація на об’єкті своїх романтичних переживань стає дуже травмуючою та значущою.
• домашнє насильство.

Чому взагалі підлітки зважуються саме на такий вчинок?

Вже досить тривалий час підлітки не набували нових соціальних контактів з однолітками, не знаходили нових друзів, я вже не говорю про нових об’єктів романтичного захоплення. Разом з тим, внутрішня потреба лишається – це природньо та необхідно для розвитку людини.

Так от те, що довелося мені підмітити – це те, що підлітки почали плутати дружбу з закоханістю. Це можливо дивно звучить, але коли починаємо працювати з підлітком, то дізнаємося, що якщо раніше нова подруга чи друг не викликали такого захоплення, то зараз це стає архіважливим для них. Та разом з цим посилюється і тривожність втрати емоційний зв’язок з даною людиною. Про що це говорить? Про те, що підліток, по природі своїй, прагне емансипуватися від батьків за допомогою своїх друзів, пережити почуття першої закоханості і таке інше, а війна ув’язнила їх на одному місці з батьками. До класичних умов проходження підліткового кризу, додаються ще більш обтяжливі обставини, що додалися з війною.

Тобто, можна говорити про зовнішній вплив, пов’язаний з війною? А ще додати соціальні мережі, віртуальні спільноти з акцентом на ритуал замість наслідків тощо?

Так, про зовнішній вплив також слід говорити та брати до уваги, адже знову ж таки, саме зараз життя підлітків знаходиться в віртуальному всесвіті, де можна знайти як відповіді на свої запитання, так і підтримку, і навпаки ще більше заплутатися та схибити з вірного шляху.

Часто підліток, в силу свого віку, психічного та культурного розвитку, не знає ціни життя, йому це здається менш цінним та значущим, ніж його проблема. Звісно, є різні деструктивні сайти та групи, де іде відверта пропаганда суїциду ті інших самоушкоджень, але інтерес на пустому місці не може виникнути, зацікавленість даними спільнотами це не причина – це наслідок. Тому слід вчасно звертати увагу на те, що щось недобре коїться з вашою дитиною і не лишати такі питання без уваги та на самоплив. Будь-яка проблема має рішення, будь-яке питання можна вирішити та будь-яку задачу розв’язати, якщо звернутися за допомогою і не зволікати.

Які проблеми, на вашу думку, все ж найчастіше спонукають підлітків скоїти самогубство?

Проблеми можуть бути будь-які. Починаючи від класичних, так би мовити, до відверто неочікуваних та безглуздих. Всі ми різні, а отже і проблеми у кожного можуть бути абсолютно різноманітними. Все залежить від «психічної конституції» окремої особистості, від світогляду та рамок, в які вона загнана.

Бажання скоїти суїцид не виникає миттєво. Як правило це має пролонгований характер і до цього приходять, коли не знаходять іншого виходу. Це може бути як затяжний депресивний стан, хронічний стрес, емоційне виснаження, так і самотність, відсутність підтримки та стимулу жити.

Що турбує дітей та підлітків у Слов’янську, де і як вони можуть отримати підтримку?

Які «тривожні дзвіночки» у поведінці дитини? На що звернути увагу батькам?

«Тривожні дзвіночки» є завжди, і як правило це не один і не два, і помітити їх можна заздалегідь. Як правило це:

• втрата інтересу до улюбленого заняття, хобі,
• зниження рівня соціальної активності. Дитина не хоче ні с ким спілкуватися, замикається в собі,
• песимізм, тривожність, депресивний стан. Це може виражатися у висловлюваннях, постах в інтернеті, музиці,
• вживання алкоголю, та інших психотропних речовин, як спосіб уходу від проблем,
• відмова від звичного режиму харчування,
• агресивність, аутоагресія. Можуть прагнути наносити комусь або собі увіччя, роботи боляче фізично,
• схильність до ризикованих вчинків. Швидкісна їзда, перебування на висоті тощо,
• зниження когнітивної здатності, що супроводжується погіршення навчальної успішності,
• байдужість. Часто можна чути таку фразу: «Мені все-рівно»,
• безсоння, як наслідок нервового напруження та неврозу,
• байдужість до свого зовнішнього вигляду,
• беземоційність або навпаки миттєва схильність до плачу, розпачі,
• знецінення себе, своєї праці. Те що раніше було цінним – зараз може бути з легкістю зіпсованим чи відданим комусь.

Якщо батьки все ж помітили зміни в поведінці дитини та/або натяки на можливе вчинення самогубства, якими мають бути перші кроки?

Якщо помітили – це вже добре. Слід, як не банально це звучить – поговорити. Якщо дитина нічого не розповідає, то це погано. Це означає, що ви уже давно робили щось не так і довіра була втрачена. У цьому випадку слід бути обережним, без зайвого тиску, без гніву та агресії, без звинувачень продовжувати розмовляти, підкреслюючи що ви його(її) любите таким яким він(вона) є та обов’язково підтримаєте та зрозумієте. Незайвим буде попросити пробачення за те, що ви, можливо, недостатньо були уважною матір’ю чи батьком, наголосити на тому, що дитина є вашою найбільшою цінністю, не боятися говорити це від душі, від щирого серця. Якщо дитина в цей момент почне плакати – це хороший знак, значіть ви вірному шляху. Далі, як правило, буде слідувати розповідь, котра допоможе виявити причину суїцидального настрою.

Тож перш за все батьки повинні навчитися будувати довірливі відносини з дітьми. Бути чуйними до зміни емоційного стану підлітка, мати з дитиною конструктивний діалог. Дати розуміння того, що родина – це фортеця, де є можливість бути почутим, зрозумілим та не боятися бути відвертим.

Хочу зазначити, що такі відносини слід починати налагоджувати заздалегідь, але багато хто упускає цей момент і врешті-решт стикається з «глухою стіною» непорозумінь. Для того щоб дитина довіряла та була відвертою за батьками вона повинна знати, що її приймають, що вона буде почута та не стикнеться з осудом.

Від підлітків часто можна почути, на запитання: чому ти не розповів(ла) батькам? Відповідь: не має сенсу, вони мене не зрозуміють, буде гірше… Ось, з рештою, така проста та водночас складна відповідь на таке запитання. Треба вміти не лише говорити з дитиною, але і слухати її.

Якщо нічого не допомагає, то треба звернутися за допомогою, але обережно, без психологічного тиску.

У вашій практиці є випадки роботи з суїцидом. Звертались самі підлітки чи батьки? Якщо батьки, то як можна побудувати роботу у разі відмови підлітків звернутися до психолога?

Таких випадків було небагато. Ті випадки, з якими мені вдалося працювати, носили в собі більш демонстративно-показовий характер, маніпулятивну спробу, аніж чіткий сформований намір. Це, звісно, краще, але якщо такі випадки не купірувати, а залишити на самоплив, то дитина може «загратися» та перейти до істинних намірів. І це вже дуже погано. Якщо дитина починає маніпулювати, погрожуючи суїцидом, то це слід в першу чергу розцінювати як спробу привернути до себе увагу та висловити свій протест.

Якщо підліток відмовляється від пропозиції звернутися до психолога, то це ще один тривожний показник, який вказує на тотальну недовіру дитини до батьків, до інших людей та до суспільства в цілому.

Багато хто з підлітків переймається тим, що те, що вони можуть розповісти психологу дізнаються батьки або хтось інший. Отже, слід повідомити, що розмова буде строго конфіденційною. Це не примусовий захід – розмову клієнт має право в будь-який момент припинити, якщо відчує в цьому потребу. Якщо всі ці докази не переконали дитину, то слід бути ще більш уважним та не допустити хибних помилок. В цьому випадку, вже батькам краще звернутися за консультацією до спеціаліста і діяти вже узгоджено з психологом.

В яких ситуаціях варто все ж таки не зволікати й звернутися за допомогою?

Краще взагалі не чекати критичної ситуації, а звертатися тоді, коли виникає в цьому потреба. Психолог – це лікар душі. І краще попередити, запобігти «хворобу», а ніж «оперувати по живому». Головне не втрачати контакту з дитиною від самого маличку, вміти довіряти один одному.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі