Страх евакуації: причини та вирішення проблем

Слов’янськ сьогодні живе як на «пороховій бочці». У більшості з тих, хто залишився в місті та тих, хто поїхав у безпечні регіони, ранок починається однаково – з перегляду новин. Проте люди, які поїхали, переживають за свої домівки. А ті, хто досі залишається в місті, шукають у новинах підтвердження того, що з ними самими нічого не трапиться. Сподівання і там, і тут. Але ж яка між ними різниця…

Чому люди бояться залишити дім?

Найчастіше в тому, щоб залишитися в рідному місті, ключову роль відіграє звичний ритм життя, знайомі вулиці, подвір’я… хоч і без багатьох сусідів. Важко наважитися «все кинути» та поринути у невідомість. Та й взагалі багато хто не любить щось змінювати у своєму житті. Тож «де народився, там і помирати буду».

Другою причиною є страх «мародерства». Люди, попри небезпеку та вибухи відмовляються виїжджати з міста. Із наміром захистити своє майно спочатку вдома лишаються переважно чоловіки, але інколи з ними живуть в таких умовах і дружини з дітьми. Так, факти мародерства є, від цього взагалі ніхто не застрахований навіть у мирні часи, коли господарів немає вдома. А тут невідомо на який час. Ще й сусіди неблагодійні. Та й почули десь те, що «одна баба сказала». Не треба скидати з рахунків і російські фейки щодо військових, які вони дуже люблять поширювати у пропагандистських ЗМІ, телеграм-каналах, у коментарях.

Ще одна причина – немає грошей. Безумовно, люди, у яких немає будь-яких заощаджень, дуже бояться евакуюватися. Вони кажуть, що у них немає фінансів, щоб оплатили дорогу, житло, їжу. Вважають, що «ніде нікому не потрібні», жити буде нема за що.

Також «працює» й «стадний інстинкт». «Чому я маю виїжджати, коли мої сусіди досі тут? Та ще й на тій вулиці люди є. І магазини працюють…».

Читайте також: Люди повертаються до Слов’янська, та чи варто це робити саме зараз?

Невдалий досвід тих, хто поїхав, також відіграє певну роль. Скільки дописів у соціальних мережах про тих, кому «погано на чужині», сумують за домівкою, гроші закінчилися, допомогу не отримують? Дійсно, багато.

Водночас все це стає неважливим, коли починаються жорсткі обстріли, сусідній будинок руйнується із землею, а в підвалі закінчуються вода та консерви. Нажаль, саме такі приклади можна побачити у кількох містах Донеччини, які сьогодні повністю зруйновані російськими снарядами. Люди сподівалися, що їх омине жахіття.

Як наважитися на евакуацію?

Перш за все, потрібно зрозуміти, що немає нічого важливішого за життя. І якщо про своє життя можна й не думати, то чому ж мають страждати діти, літні люди, які залежать від вашого рішення? Тож головною проблемою, яку потрібно вирішити, є психологічна. Потрібно розставити пріоритети, подумати про те, що ваше житло та ваші речі вам просто не знадобляться, якщо ви загините під час чергового обстрілу, а дитина отримає психологічну або фізичну травму.

Що стосується грошей, то тут також можна подумати про те, що й вдома їх ніде буде взяти, якщо немає роботи. А якщо все ж таки наважитися поїхати у безпечне місце, то можна скористатися можливістю безоплатної евакуації, яку пропонує місцева влада. Вже на новому місці потрібно подати заявки на отримання державної допомоги (так, вона надходить у деяких містах із затримкою) та до міжнародних організацій. Майже в усіх містах західної України є волонтери, які також надають допомогу тим, кому вона необхідна.

«Приехали в Тернополь. Живём 3мес.в школе, кормят, обувают, одевают, сделали ширмы, кто хочет отдельно – класс дают. Машинки, сушки привезли, выплаты постоянно, очень много гуманитарок...», – пише Карина Царьова.

Така сама ситуація у багатьох містах. Просто варто заздалегідь дізнатися про місце, куди плануєте евакуюватися, спланувати переїзд і тільки потім вирушати.

І наостанок. Надія завжди рятує світ. Можна сподіватися, що саме вас біда не торкнеться, але не варто забувати досвід тих, кому вже довелося пізнати всі жахи війни та окупації. Слов’янськ це пам’ятає ще з 2014 року, однак сьогодні ситуація вже не така. Війна вийшла на новий рівень. Достатньо просто подивитися на такі міста, як Маріуполь, Ізюм, Сєвєродонецьк… Там також люди відмовлялися евакуюватися, а потім благали волонтерів врятувати їх. Поки була така можливість. Сьогодні її вже немає.

«Лиман рашисти зруйнували на 85% і ДНРівці там зараз керують. У місті досі вибухи, багато друзів та знайомих загинули: хтось пішов по воду і підірвався. Безліч руйнувань, навіть у редакцію нашу влучив снаряд. Всі будинки пошкоджені, жодного вцілілого. Але люди там ще є. Знайомі звідти телефонують, кажуть, що переховуються у підвалах. Води немає, світла немає, газу немає. Готують на вогнищах. Почалося мародерство. У мене там квартира розбита, розбите помешкання тестя. Туди повертатися поки важко, але дуже хочеться», – розповідає Олександр Пасічник, головний редактор місцевої газети «Зоря», який наразі перебуває у Чернівцях.

Олександр мріє про повернення додому: «Ми повернемося у руїни, але відновимо все».

Тож якщо ви розумієте, що лінія фронту рухається до вашого міста, і ви точно не плануєте брати участь у територіальній обороні, то… Зберіться й вирушайте!

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі