Яким побачив Слов’янськ житель Чернівців та що надихнуло його на сході України
Рейтинг користувача: 1 / 5
Ми звикли бачити рідно місто таким, яким воно є. Або пам’ятаємо таким, яким був Слов’янськ до виїзду у більш безпечні регіони після початку повномасштабної війни. А от яким його побачив житель західної частини України, який вперше приїхав у місто — дізналися журналісти «Слов’янських відомостей».
Далі — пряма мова жителя Чернівців.
Зазвичай у волонтерських справах і по роботі я буваю на Харківщині. Цього разу потрібно було приїхати саме в Слов’янськ на кілька днів, щоб розв’язати деякі питання. Тож у мене було трохи часу, щоб прогулятися містом, познайомитися. Тим більш, що був не сам і мені майже екскурсію провели.
Що можу сказати? Приємно вражений тим, що у місті чисто. Не бачив якихось переповнених сміттєвих баків, куп сміття чи гілок. Напевно, комунальники добре працюють. Попри те, що це прифронтове місто і на Донеччині дуже складна ситуація, у Слов’янську все працює. Можна знайти житло з подобовою оплатою (не дешево, але можна). Є світло, вода, опалення, тобто все є. Але якесь… наче не живе, на мій погляд, наче застигло все у часі.
Попри це, якщо не зважати на руйнування, які бачив, сирени та звуки вибухів, які теж часто можна почути, то можна сказати, що тут майже нічого не нагадує про події, що відбуваються зовсім поруч. До речі, про вибухи та сирени. Звісно, місто живе у такому стані вже три роки і до цього всі звикли, але було дивно, що на сирени тут ніхто взагалі не реагує. Коли запитав чому, то мені пояснили, що тут обстріли частіше відбуваються не під час оголошення тривоги, а перед нею, тобто зовсім не так, як десь у центральній чи західній частині України. А от що стосується звуків вибухів, то на них реагують тільки якщо «прилетіло» безпосередньо у місто. На інше навіть уваги не звертають.
Що мені сподобалося? Площа, центральний парк. Особливо коли трохи стемніє. Людей не дуже багато і можна просто пройти та насолодитися тишею та свіжим повітрям. Також цікаво було спостерігати за парочками, які сиділи на лавочках. Часто це дівчата з молодими хлопцями у формі. А ще — з квітами.
Працюють магазини, дуже багато різних кафе та закладів зі швидкою їжею. З огляду на те, що тут багато військових, це теж можна зрозуміти, адже не всі готові щось готувати і їм легше купити вже готові страви. Взагалі, якщо чесно, склалося враження, що тут все орієнтується саме на військових та сферу послуг. Можна купити військове спорядження, поїсти, випрати речі, сходити на масаж. У тому числі й з наданням інтимних послуг (я не ходив, чесно, але пропозиція була). Складно сказати, що буде далі з цим містом, коли війна закінчиться. Але хочеться згодом повернутися сюди та подивитися, яким воно стане.
А ще хочу сказати, що східна частина України мене, жителя Чернівців, трохи присоромила. Я все життя говорив російською, але коли почав приїжджати сюди, то більше став говорити українською. Чому? Бо бачу, як намагаються перейти на українську жителі Харківщини, Донеччини. Не тому, що хтось змусив, а за власним бажанням. Щоб відгородитися від тих «братів». Це мене дуже сильно зачепило. Тож, бачите, я теж намагаюсь, хоч і суржиком, але це вже крок вперед. І я дуже вдячний за такий урок. Хто б що не казав, але з того, що бачив та з ким спілкувався, можу зробити власний висновок — на сході Україну люблять не менше, ніж на заході. А от цінують набагато більше, бо ціну цю знають.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
