10 причин, чому вам слід евакуюватися. Ви маєте право вижити і врятувати тих, кого любите

Бо так треба

Зараз просять евакуюватися жителів окремих регіонів України, і багато хто буде ставити собі саме це питання. Це дуже складне питання. Бо легкого рішення немає.

Є помилкові думки. Ось наприклад:

1. Почнеться - тоді поїду.

Ні. Простіше поїхати, коли ще не зовсім почалося. Виїжджати під обстрілами - складніше, небезпечніше, дорожче.

2. Я пересиджу в підвалі.

Погана ідея. Підвал - не бункер. Вас може завалити. Ви або ваші близькі можете залишитися без води, їжі, медичної допомоги. Ми ніколи не порахуємо, скільки людей померло через запалений апендицит чи легке поранення, яке в підвалі перетворилася на вкрай тяжке.

3. Мені байдуже, де помирати.

Вам-то байдуже, але вас точно хтось любить. Не треба примушувати рідних вас відкопувати, шукати, або сусідів ховати у дитячому пісочнику. Є різниця де, як і з ким помирати, раз хтось там зібрався.

4. Що вони мені зроблять?

Візьмуть в полон, згвалтують, знущатимуться, пограбують, допитуватимуть, вб‘ють, мучитимуть рідних на ваших очах тощо.

5. Хто мене де чекає?

Почніть самі себе десь чекати. В іншому місці не буде легко, але ви будете живі, ваші рідні будуть у безпеці. Вам буде важко, іноді навіть дуже. Ви буде відчувати себе зрадником, боягузом і вас буде переслідувати відчуття сорому. Але ви не будете заважати ЗСУ, в яких ми так віримо.

6. Я буду тут допомагати.

Але більше заважати. Бо вас треба буде евакуйовувати, годувати, перевіряти, чи ви живі, намагатися не влучити у ваш будинок тощо. Плести сітку можна в іншому місті. Допомагати людям також можна всюди. Іноді велика допомога не стати заручником, жервтою чи мішенню.

7. Я хвора/ хворі батьки/ тварини тощо.

Якщо вам все одно доведеться виїхати (подивіться на Марік), то виїхати всім цим складом простіше не під обстрілами.

8. Вагітна/діти/вагітна з дітьми.

Якого ви досі не виїхали????

9. В мене тут чоловік воює.

Це дуже складно - бути далеко. Але не відволікайте. Дайте воювати і захищати.

10. А кщо я поїду, то хто ж лишиться?

А якщо ви загинете, то хто повернеться?

11. А мені так хочеться. Маю право.

Перехочеться.

Що робити, коли треба залишитися

Я не можу вплинути на ваше рішення, воно буде тільки вашим. Але є золоте правило: не заважайте!

Якщо ваша робота вкрай важлива і ви вимушені залишитися - будьте максимально обережні. Не ризикуйте зайвий раз. Майте аптечку, запас їжі та води. І все одно будьте готові евакуюватися.

Шукайте тих, хто зможе вам допомогти. Допомагайте тим, кому ви можете допомогти.

Зберіть речі заздалегідь - документи, чисту білизну, аптечку, гроші, плєдік, переноску чи сумку для тварин, фото, зарядку для телефона і не лазьте під обстрілами.

Бо від цього “я пішов подивитися на ворожий танк і мене поранили” хочеться не співчувати, а стукнути. Вас полізуть витягати і помножиться кількість постраждалих.

Будьте уважні та обережні.

Що робити, коли ви все ж поїхали

• Піклуйтеся про себе.
• Не стидайтеся. Не треба жити у вічному соромі. Це руйнує вас.
• Просіть про необхідну допомогу.
• Говоріть з іншими людьми.
• Не тримайте в собі біль.
• Не рвіться назад - буде ще час.
• Поплачте, якщо дуже хочеться. Але ще поїжте, помийтеся, поспіть, перевдягніться, зігрійтеся.
• Заспокойте дітей та тварин.
• Допомагайте людям, які вас прихистили.
• Будьте корисними, але не бійтеся бути бесполєзнимі.
• Боятися - нормально.
• Знайдіть родичів і підтримуйте зв‘язок.
• Кажіть людям, яких ви любите, що ви їх любите.
• Питайте “як ти?” в тих, хто лишився.
• Діліться способами, як виїхати і розміститися.
• Спробуйте не захворіти чи хоча б не запустити хворобу.
• Не пиячте.
• Вірте у нашу перемогу.
• Спілкуйтеся українською, читайте літературу, вчіть історію.
• Дивіться, як живуть люди, вчіться в них новому і діліться досвідом.
• Спробуйте лишатися людиною і зберігати гідність.

А якщо ти така розумна, то чого сама не виїхала?

Я чітко знала, що війна буде. Пройшла купу курсів медичної допомоги, пологу, поводження під обстрілами. Це все не врятує мене, якщо щось прилетить, але ж.

Я примусила виїхати кота, жінок і дітей. Вмовила на це друзів з малими дітками.

Я скучаю та сумую. Але так треба

Мушу працювати. Мені буває страшенно страшно. Але я мінімізую час перебування у небезпечних місцях. Я не залишусь “попити каву”. Заскочили, зняли - звалили.

Я ціную кожного, хто залишився. Але не засуджую нікого з тих, хто поїхав. Точніше, є люди, з якими я не маю бажання спілкуватися надалі. Але це пов‘язано з тим, що мої колишні друзі жодного разу не поцікавилися, як мої справи.

Моїм єдиним завданням було працювати. Мене годували, возили, забезпечили базові потреби типу поспати у безпеці, попрати чи помитися. Мені не треба було полювати за харчами чи шукати підвал. Весь цей час в мене складений рюкзак - я б не лишився в окупації.

Я не психологиня і не експерткиня. Але ви маєте право вижити і врятувати тих, кого любите.