Дитинство під тиском війни: як прифронтові громади Донеччини борються за психологічне здоров'я дітей

Для тисяч дітей у прифронтових громадах Донецької області дитинство вже чотири роки триває в умовах постійної загрози. Це покоління зростає під звуки сирен, звикаючи до новин про обстріли, втрати та розлуки. Вони не мають можливості вільно гратися, навчатися у безпечному середовищі чи повноцінно спілкуватися з однолітками. Ця тривала відсутність стабільності залишає глибокі психологічні сліди, які вимагають негайної та системної підтримки. Як адаптуються до цих викликів організації, що надають психологічну допомогу дітям, і які інструменти використовують фахівці – розповіла психологиня Наталія, яка працює з дітьми у межах діяльності громадської організації «Аваліст», як пишуть "Слов'янські Відомості".

Невидимі рани війни як щоденні психологічні виклики

Життя у прифронтових районах – це щоденний стрес. Діти постійно перебувають у стані хронічної тривоги, що виникає через непередбачуваність ситуації, звуки вибухів, необхідність проводити час в укриттях. Це середовище, позбавлене стабільності та передбачуваності, впливає на всі аспекти їхнього життя. Війна зруйнувала їхні звичні рутини: неможливість відвідувати школу чи садочок, заняття спортом чи улюблених гуртках, що раніше були основними джерелами соціалізації та розвитку.

Психологиня Наталія зазначає: «Всім дітям критично необхідна регулярна психологічна підтримка під час війни. Але найбільше це стосується тих, що живуть у прифронтових регіонах. Якщо у центральній чи західній частині України вони можуть ходити до школи, у дитячі садочки, на танці чи карате, то на Донеччині вони вже чотири роки (ковід плюс повномасштабна війна) не мають такої можливості. А якщо діти можуть відвідувати освітні заклади, будь-які гуртки чи заходи, то звідки візьметься комунікація? Як вони зможуть отримувати досвід спілкування, спільних ігор чи якихось дій тощо? Вони навчаються дистанційно, грають в онлайн-ігри, дивляться ролики в соцмережах і ведуть листування у соціальних мережах заміть зустрічей та розмов наживо».

Наслідки такої ізоляції та постійного стресу проявляються у дітей у Слов’янську та інших населених пунктах Донеччини різними способами. За спостереженнями фахівців, це емоційне виснаження, яке робить їх апатичними або дратівливими. Значно знижується увага, пам’ять та здатність до навчання, що поглиблює освітні прогалини. Мотивація до будь-якої діяльності, яка не пов'язана з виживанням або онлайн-розвагами, часто втрачається.

Крім того, діти можуть проявляти ознаки замкненості, уникаючи будь-якої соціальної взаємодії, або, навпаки, ставати підвищено агресивними чи гіперактивними. Деякі у відповідь на хронічний стрес формують протестні або навіть ризиковані моделі поведінки, що викликає занепокоєння дорослих. Проблема поглиблюється ще й тим, що батьки та опікуни самі перебувають у стані стресу, що обмежує їхні можливості надавати дітям повноцінну емоційну підтримку. Без своєчасної психосоціальної допомоги та безпечного середовища, ці труднощі можуть мати тривалі негативні наслідки для психічного здоров’я дитини, впливаючи на її доросле життя.

 Як допомогти дітям у нових реаліях

В умовах, коли традиційні механізми підтримки порушені, громадські організації та фахівці розробляють адаптовані програми для подолання цих психологічних викликів. Загальні напрямки такої роботи включають:

• Відновлення відчуття довіри та безпеки у дітей.
• Надання психоемоційної підтримки для стабілізації стану.
• Розвиток стресостійкості та навичок саморегуляції, аби діти могли краще справлятися з тривогою.
• Створення умов для командної взаємодії та спілкування.

Психологи під час занять використовують інформаційні повідомлення, наочність, техніки дихання, а також спеціальні вправи для зняття напруги та відновлення емоційного балансу. Це дозволяє дітям поступово повертатися до стану внутрішньої рівноваги.

Робота в умовах обмежень

Безпекові обмеження на Донеччині значно ускладнюють проведення освітніх та підтримувальних заходів. Рішення Ради оборони Донецької області від 21 листопада 2024 року про заборону будь-якої освітньої діяльності в офлайн-форматі, зокрема й групових занять з психологічної підтримки, змусило фахівців шукати нові шляхи.

Саме тому значна частина занять перемістилася в онлайн-формат. «Ми спеціально адаптуємо формати, щоб діти залишалися активними навіть через екран: ми використовуємо інтерактивні вправи, анімацію, спільне малювання. Тривалість таких онлайн-занять ми обмежуємо до 60 хвилин, аби уникнути перевантаження», — пояснює психологиня ГО «Аваліст» Наталія.

Крім того, для постійної підтримки дітей та їхніх батьків підтримується зв’язок через месенджери. За згодою батьків, вони можуть приєднатися до груп, де регулярно публікується корисна інформація про розвиток емоційної грамотності, зниження внутрішньої тривоги, навички саморегуляції та управління стресом, підтримки психоемоційного балансу та фізичного здоров’я, а також правильного будівництва емоційного контакту та довіри у стосунках між батьками та дітьми.

Незважаючи на значні обмеження, фахівці, такі як команда ГО «Аваліст», постійно шукають нові підходи, щоб бути поруч з дітьми та залишатися для них надійною опорою у складні моменти. Коли безпекова ситуація дозволяє, організовуються і живі зустрічі – зазвичай у безпечних укриттях. «Ці моменти — надзвичайно цінні. Теплий дотик, обійми, щира усмішка — для дітей це справжній ресурс, який дає сили та допомагає відновитися», — підкреслює Наталія.

Такі ініціативи створюють простір, де кожна дитина може говорити про свої почуття без страху бути незрозумілою або засудженою, а також отримати важливі знання про те, як давати раду емоціям у стані постійного стресу. Взаємодія відбувається не лише на рівні індивідуальної підтримки, а й через формування спільнот, де діти відчувають, що не самі у своїх переживаннях.

«Кожна дитина заслуговує на відчуття безпеки, підтримку та надію — навіть у найскладніших обставинах. І ті, хто працює на цьому напрямку, роблять усе можливе, щоб це стало реальністю», — підсумовує психологиня Наталія.

Досвід роботи в прифронтових громадах Донеччини показує, що навіть в умовах нестабільності та небезпеки можна створювати осередки турботи, де дитинство знову набуває сенсу. Психоемоційна підтримка стає життєво необхідною складовою щоденного життя дітей, даруючи надію, що кожна дитина зможе зберегти внутрішню силу та вирости з почуттям власної цінності, попри всі труднощі, які принесла війна.

Коментарі можуть залишати тільки зареєстровані користувачі