Не зрозумієш, поки не втратиш, а потім віднайдеш: спогади переселенки про прапори у Слов’янську
Для когось війна почалась тільки у лютому 2022 року. Але у мене, як і у більшості жителів Донеччини, вона триває вже понад 10 років. Десять, розумієте? І всі ці 10 років, ідучи вулицями міста (вже третього), я шукаю очима поєднання двох найрідніших кольорів.
Так, сьогодні багато хто змушений був покинути свою домівку. Хтось зробив це вперше з 2014 року, хтось — вдруге. Комусь довелось виїжджати, повертатись та знову виїхати. Всіх так чи інакше зачепила ця клята війна.
Але у моїй пам’яті назавжди залишиться той самий перший раз, коли здалеку побачила синьо-жовтий прапор, сидячі в чужій машині у черзі перед блокпостом.
«Виїхали. Змогли. Живі. Тепер у безпеці».
Саме такі думки, наче бджоли, крутились у голові, коли виїжджали з окупованого Донецька у Слов’янськ. Синьо-жовтий — це безпека. Це воля і свобода. Це життя….
У той час дуже хотілось плакати, але очі були сухими. І такими вони залишались доволі довго, хоча все всередині кричало і рвало на шматки від новин, від переїзду, від загибелі наших військових… Від величезної кількості прапорів у Слов’янську, на які не могла надивитись, але то вже були сльози вдячності. І щоразу, коли йшла Соборною площею, зупинялась на хвилинку, піднімала очі та дивилась на ці кольори.
Нині я знову поїхала і вже 2.5 роки живу в іншому регіоні країни. І тут також багато прапорів, тут тихо та безпечно у порівнянні з Донеччиною.
Однак як двічі переселенка, я можу точно сказати, що справжня цінність українського прапора найгостріше відчувається в момент виїзду з окупованих територій…
Такий лист отримала редакція «Слов’янських відомостей» напередодні святкування Дня прапору України. Публікуємо без редагування та змін. А ще, після прочитання, захотілось нагадати, як піднімали державний прапор після звільнення Слов’янська.
Підписуйтесь на наш Telegram канал, щоб знати найважливіші новини першими. Також Ви можете стежити за останніми подіями міста та регіону на нашій сторінці у Facebook.
